Лічу в неволі дні і ночіІ лік забуваю.О Господи, як-то тяжкоТії дні минають.А літа пливуть меж ними,Пливуть собі стиха, Забирають за собоюІ добро і лихо!Забирають, не вертаютьНіколи нічого!І не благай, бо пропадеМолитва за Богом.І четвертий рік минаєТихенько, поволі,І четверту начинаюКнижечку в неволіМережати, – змережаюКров’ю та сльозамиМоє горе на чужині,Бо горе словамиНе розкажеться нікомуНіколи, ніколи,Нігде на світі! Нема словВ далекій неволі!Немає слов, немає сльоз,Немає нічого.Нема навіть кругом тебеВеликого Бога!Нема на що подивитись,З ким поговорити.Жить не хочеться на світі,А сам мусиш жити.Мушу, мушу, а для чого?Щоб не губить душу?Не варт вона того жалю.Ось для чого мушуЖить на світі, волочитиВ неволі кайдани!Може, ще я подивлюсяНа мою Украйну…Може, ще я поділюсяСловами-сльозамиЗ дібровами зеленими!З темними лугами!Бо немає в мене родуНа всій Україні,Та все-таки не ті люде,Що на цій чужині!Гуляв би я понад ДніпромПо веселих селахТа співав би свої думи,Тихі, невеселі.Дай дожити, подивитись,О, Боже мій милий!На лани тії зеленіІ тії могили! А не даси, то донесиНа мою країнуМої сльози; бо я, Боже!Я за неї гину!Може, мені на чужиніЛежать легше буде,Як іноді в УкраїніЗгадувати будуть!Донеси ж, мій Боже милий!Або хоч надіюПошли в душу… бо нічого,Нічого не вдіюУбогою головою,Бо серце холоне,Як подумаю, що, може,Мене похоронятьНа чужині, – і ці думиЗо мною сховають!…І мене на УкраїніНіхто не згадає!А може, тихо за літамиМої мережані сльозамиІ долетять коли-небудьНа Україну… і падуть,Неначе роси над землею,На щире серце молодеєСльозами тихо упадуть!І покиває головою,І буде плакати зо мною,І може, Господи, менеВ своїй молитві пом’яне!Нехай як буде, так і буде.Чи то плисти, чи то брести.Хоч доведеться розп’ястись!А я таки мережать будуТихенько білії листи.
* * *
Мені здається, я не знаю,А люде справді не вмирають,А перелізе ще живеВ свиню абощо, та й живе,Купається собі в калюжі,Мов перш купалося в гріхах.І справді так. Мені байдужеЗа простих сірих сіромах,Вони і Господом забуті.Так що ж мені тут гріти-дути!А де оті?? Невже в сажахГодує хам собі на сало?А може, й так? Добра чималоВони творили на землі,Ріками сльози розлили,А кров морями. Люде знають,Кого годують, доглядають.І що ж ви скажете: за славуЛили вони моря кровавіАбо за себе? Ні, за нас!За нас, сердешних, мир палили!Поки їх в саж не засадили.Якби не те, то, певне, б пасСвинар в толоці. Кляті! кляті!Де ж слава ваша?? На словах!Де ваше золото, палати?Де власть великая? В склепах,В склепах, поваплених ката[ми],Такими ж самими, як виЖили ви лютими звірми,А в свині перейшли!…Де ж ти?Великомучениче святий?Пророче Божий? Ти меж нами,Ти, Присносущий, всюди з намиВитаєш ангелом святим.Ти, любий друже, заговоришТихенько-тихо… про любовПро безталанную, про горе,Або про Бога, та про море,Або про марне литу кровЗ людей великими катами.Заплачеш тяжко перед нами,І ми заплачемо… ЖиваДуша поетова святая,Жива в святих своїх речах,І ми, читая, оживаємІ чуєм Бога в небесах.Спасибі, друже мій убогий!Ти, знаю, лепту розділивСвою єдину… Перед БогомБагато, брате, заробив!Ти переслав мені в неволюПоета нашого… На волюМені ти двері одчинив!Спасибі, друже! ПрочитаюСобі хоть мало… оживу…Надію в серці привітаю,Тихенько-тихо заспіваюІ Бога Богом назову.
