Якби тобі довелосяВ нас попанувати,То знав би ти, пане-брате,Як їх називати,Отих твоїх безталаннихДівчаток накритих.А то верзе біси зна щоТа й думає – Ми то!Ми то людям покажемоОцих безталаннихТа навчимо шануватисьПаничів поганих! —Шкода й праці! Поки села,Поки пани в селах,Будуть собі тинятисяПокритки веселіПо шиночках з москалями,І не турбуйсь, брате.– Добре, – кажу. – А все-такиНевеличку нате,Оцю одну, останнюю,Слухайте ж, панята.Дівчата на луці гребли,А парубки копиці клали,Та, знай, на сонце позирали,Та нісенітницю верзли,Звичайне, хлопці. А дівчата,Мов ті сороки, цокоталиТа до криниці учащалиУ яр погуляти.Найкращая з всього селаДавненько вже у яр пішла,Узявши глечик; та й немає,А лановий і не шукає,Мов і не бачить. Не новийОцей лукавий лановий,Стара собака, та ще й бита.У балці стало щось кричать,Побігли хлопці рятовать.Аж там панич несамовитий,Недоліток, таке творить,Сердешну дівчину мордує.Сердешна дівчина кричить.Прибігли хлопці, не рятують,Бояться пана. А один,Щонаймолодший, озирнувшись,Та вилами панаІ просадив, мов ту жабу.Застогнав поганецьТа й опрігся. Порадились,Дали в город знати;Суд наїхав, подивились,Попились завзятоСудовики. ЗакувалиХлопця молодого,Та в тюрму захвасували…Та й більше нічого.На верствовім шляху в поліКорчма під вербоюСтоїть собі в холодочку,А попід корчмоюСидять в путах арестанти.Трохи одпочитиПозволено бідолагамТа води напитись.Сидять собі, розмовляють,А дехто й куняє.А з-за гори поїзжанеНа шлях виїзжають,Аж три тройки. І, звичайне,Коло корчми сталиДати коням одпочити,Та й дружки присталиСпіваючи. Отож стали,Молодая встала,Взяла кварту оковитиТа й почастувалаСердешного невольникаІ його сторожу.Коли дивиться, погляне…Боже! милий Боже!Меж невольниками в путахТой самий єдинийЇї месник безталанний —Несе з УкраїниАж у Сибір ланцюг-пута…А ти будеш тутаУ розкоші і не будешНі знати, ні чутиЙого плачу вседневного…Не почастувалаСвого месника святогоІ не привітала,Тілько глянула на його…Та й більше нічого.Попереду поїзжанеРушили в дорогу.А за ними й невольникиПобрязкали путомПонад шляхом. І нікогоНе видно, не чутиКоло корчми, одна собіПоки що осталасьЗ шинкаркою; кругом неїДимом розстилаласьВ полі курява.І смерклось.І вік не великий,Не тілько день. На хуторіТанці та музики —Аж до півночі. ПриданеПостіль пішли слатиУ комору, а молодаВийшла мовчки з хатиТа й пропала. Скрізь шукали,До світу шукали,Та не найшли. Де ж поділась?Де? ПомандрувалаЗа невольником убогимУ Сибір… Та й годі.
