Готово! Парус розпустили,Посунули по синій хвиліПомеж кугою в С[ир]д[ар’ю]Байдару та баркас чималий.Прощай, убогий Косарале.Нудьгу заклятую моюТи розважав-таки два літа.Спасибі, друже; похвались,Що люде і тебе знайшлиІ знали, що з тебе зробити.Прощай же, друже! Ні хвали,Ані ганьби я не сплітаюТвоїй пустині; в іншім кр[аю],Не знаю, може, й нагадаюНудьгу колишнюю колись!
* * *
Дурні та гордії ми людиНа всіх шляхах, по всій усюді,А хвалимось, що ось-то миІ над землею і водою,І од палат та до тюрмиУсе царі, а над собоюАж деспоти – такі царі,І на престолі і в неволі,І все-то те по добрій волі,По волі розуму горить,Як той маяк у син[ім] моріЧи те… в житейськім. Само такУ нас у костяній коморіГорить розумний той маяк,А ми оливи наливаємТа байдуже собі співаєм —Чи то в годину, чи в напасть.Орли, орли ви сизокрилі,Поки вам лихо не приснилось,Хоч невеличке, хоч на час!А там – під лавою в шиночкуСховаєтесь у холодочку.Огонь небесний той погас,І в тую костяну коморуПолізли свині ізнадвору,Мов у калюжу, та й сопуть.І добре роблять, що куютьНа руки добрії кайданиТа чарки в руки не даютьАбо ножа, а то б зараніГарненько з лиха б напились,А потім з жалю заридалиТа батька, матір проклялиІ тих, що до хреста держали.А потім ніж – і потеклаСвиняча кров, як та смола,З печінок ваших поросячих.А потім…
* * *
Заросли шляхи тернамиНа тую країну,Мабуть, я її навіки,Навіки покинув.Мабуть, мені не вернутисьНіколи додому?Мабуть, мені доведетьсяЧитати самомуОці думи? Боже милий!Тяжко мені жити!Маю серце широкеє —Ні з ким поділити!Не дав єси мені долі,Молодої долі!Не давав єси ніколи,Ніколи! ніколи!Не дав серця молодогоЗ тим серцем дівочимПоєднати! – МинулисяМої дні і ночіБез радості, молодії!Так собі минулиНа чужині. Не найшлосяЗ ким серцем ділитись,А тепер не маю навітьЗ ким поговорити!…Тяжко мені, Боже милий,Носити самомуОці думи. І не ділитьНі з ким, і нікомуНе сказать святого слова,І душу убогуНе радовать, і не коритьЧоловіка злого.І умерти!… О Господи!Дай мені хоч глянутьНа народ отой убитий,На тую Украйну!
* * *
Зацвіла в долиніЧервона калина,Ніби засміяласьДівчина-дитина.Любо, любо стало,Пташечка зраділаІ защебетала.Почула дівчина,І в білій свитиніЗ біленької хатиВийшла погулятиУ гай на долину.І вийшов до неїЗ зеленого гаюКозак молоденький;Цілує, вітає,І йдуть по долиніІ йдучи співають.Як діточок двоє,Під тую калинуПрийшли, посідалиІ поціловались.Якого ж ми раюУ Бога благаєм?Рай у серце лізе,А ми в церкву лізем,Заплющивши очі, —Такого не хочем.Сказав би я правду,Та що з неї буде?Самому завадить,А попам та людямОднаково буде.
