«Ой, не п’ється горілочка,Не п’ються й меди.Не будете шинкувати,Прокляті жиди.Ой не п’ється теє пиво,А я буду пить.Не дам же я вражим ляхамВ Україні жить.Ходім, батьки-отамани,У Фастов в неділюТа надінем вражим ляхамКошуленьку білу.Ні, не білу, а червону…Ходім погуляємТа в пригоді свого батькаСтарого згадаєм,Полковника фастовськогоСлавного Семена.Ходім, брати: не згинете,Хлопці, коло мене».В Переп’яті гайдамакиНишком ночували.До схід сонця у ФастовіХлоп’ята гуляли.Прийди з того Межигір’я,Наш славний Палію,Подивися, що той ШвачкаУ Фастові діє!Добре діє! У Фастові,У славному місті,Прокотилось ляхів, жидівНе сто і не двісті,А тисячі. А майданиКров почервонила.А оранди з костьолами,Мов свічки, згоріли.В самім замку невеличкуЦерковку святуюНе спалено. Отам ШвачкаСпіва «Алілуя».Хвалить Господа, веселий,І каже сідлатиКоня свого вороного;Має погулятиУ Бихові, славнім місті,З Левченком укупі,Потоптати жидівськогоЙ шляхетського трупу.
* * *
Якби зострілися ми знову,Чи ти злякалася б, чи ні?Якеє тихеє ти словоТойді б промовила мені?Ніякого. І не пізнала б.А може б, потім нагадала,Сказавши: снилося дурній.А я зрадів би, моє диво!Моя ти доле чорнобрива!Якби побачив, нагадавВеселеє та молодеєКолишнє лишенько лихеє.Я заридав би, заридав!І помоливсь, що не правдивим,А сном лукавим розійшлось,Слізьми-водою розлилосьКолишнєє святеє диво!
* * *
Якби мені, мамо, намисто,То пішла б [я] завтра на місто,А на місті, мамо, на містіГрає, мамо, музика троїста.А дівчата з парубкамиЛицяються. Мамо! Мамо!Безталанна я!Ой піду я Богу помолюся,Та піду я у найми наймуся,Та куплю я, мамо, черевики,Та найму я троїсті музики.Нехай люде не здивують,Як я, мамо, потанцюю.Доленько моя!Не дай мені вік дівувати,Коси мої плести-заплітати,Бровенята дома зносити,В самотині віку дожити.А поки я заробляю,Чорні брови полиняють.Безталанна я!
* * *
Якби мені черевики,То пішла б я на музики…Горенько моє!Черевиків немає,А музика грає! грає!Жалю завдає!Ой піду я боса полем,Пошукаю свою долю…Доленько моя!Глянь на мене, чорнобриву,Моя доле неправдива…Безталанна я!Дівчаточка на музикахУ червоних черевиках…Я світом нужу.Без розкоші, без любовіЗношу мої чорні брови,У наймах зношу!
1849
* * *
Буває, іноді старийНе знає сам, чого зрадіє,Неначе стане молодий,І заспіває… як уміє.І стане ясно перед нимНадія ангелом святим,І зоря, молодость його,Витає весело над ним.Що ж се зробилося з старим,Чого зрадів оце? Того,Що, бачите, старий подумавДобро якесь комусь зробить.А що ж, як зробить? Добре житьТому, чия душа і думаДобро навчилася любить!Не раз такому любо стане,Не раз барвінком зацвіте.Отак, буває, в темну ямуСвятеє сонечко загляне,І в темній ямі, як на те,Зелена травка поросте.
* * *
Було, роблю що, чи гуляю,Чи Богу молюся,Усе думаю про йогоІ чогось боюся.Дурна була, молодая, —Я все виглядала,Чи не шле за рушниками…І не сподівалась,Що він мене, дурну, дурить,А серце боліло,Ніби знало, що так буде,Сказати не вміло.А якби було сказало,То я б не любила,Може, була б до криниціУ гай не ходила,А то вранці і ввечеріХодила, гуляла…Доходилась, осталася,Навіки осталасьДівувати; тяжко меніУ матері в хатіСтарітися. А своєїВже хати не мати!А ще й досі, чи роблю що,Чи то так гуляю,Усе думаю про його,І сама не знаю,Чого думаю! Чого яУ той гай ходила?І за що його так довго,Так тяжко любила!
