По двору тихо похожаєСтарий веселий Рогволод.Дружина, отроки, народКругом його во златі сяють.У князя свято, виглядаєІз Литви князя-женихаЗа рушниками до Рогніди.Перед богами Лель і ЛадоОгонь Рогніда розвела;Драгим єлеєм полилаІ сипала в огнище ладан.Мов ті валькірії, круг неїТанцюють, граються дівчатаІ приспівують:«Гой, гоя, гоя!Новії покоїНумо лиш квітчати,Гостей сподіватись».За Полоцьком, неначе хмара,Чорніє курява. БіжатьІ отроки, й старі бояраІз Литви князя зострічать.Сама Рогніда з РогволодомПішла з дівчатами, з народом.Не із Литви йде князь сподіваний,Ще не знаємий, давно жаданий;А із Києва туром-буйволомІде веприщем за РогнідоюВолодимир князь со киянами.Прийшли, і город обступилиКругом, і город запалили.Владимир-князь перед народомУбив старого Рогволода,Потя народ, княжну поя,Отидє в волості своя,Отидє з шумом. І растлі ю,Тую Рогніду молодую,І прожене ю, і княжнаБлукає по світу одна,Нічого з ворогом не вдіє.Так отакії-то святіїОті царі.
V
Бодай кати їх постинали,Отих царів, катів людських.Морока з ними, щоб ви знали,Мов дурень, ходиш кругом їх,Не знаєш, на яку й ступити.Так що ж мені тепер робитиЗ цими поганцями? Скажи,Найкраща сестро Аполлона,Навчи, голубко, поможиПолазить трохи коло трона;Намистечко, як зароблю,Тобі к Великодню куплю.Пострижемося ж у лакеїТа ревносно в новій лівреїЗаходимось царів любить.Шкода і оливо тупить.Бо де нема святої волі,Не буде там добра ніколи.Нащо ж себе таки дурить?Ходімо в селища, там люде,А там, де люде, добре буде.Там будем жить, людей любить,Святого Господа хвалить.
ЧУМА
Чума з лопатою ходила,Та гробовища рила, рила,Та трупом, трупом начинялаІ со святими не співала,Чи городом, чи то селомМете собі, як помелом.Весна, садочки зацвіли;Неначе полотном укриті,Росою Божою умиті,Біліють. Весело землі,Цвіте, красується цвітами,Садами темними, лугами.А люди біднії в селі,Неначе злякані ягнята,Позамикалися у хатахТа й мруть. По улицях волиРевуть голодні, на городіПасуться коні, не виходитьНіхто загнать, нагодувать,Неначе люди тії сплять.Заснули, добре, знать, заснули,Святу неділеньку забули,Бо дзвона вже давно не чуть.Сумують комини без диму,А за городами, за тиномМогили чорнії ростуть.Під хатами поміж садами,Зашиті в шкуру і в смолі,Гробокопателі в селіВолочать трупи ланцюгамиЗа царину – і засипаютьБез домовини. Дні минають,Минають місяці – селоНавік замовкло, онімілоІ кропивою поросло.Гробокопателі ходили,Та й ті під хатами лягли.Ніхто не вийшов вранці з хати,Щоб їх, сердешних, поховати,Під хатами і погнили.Мов оазис, в чистім поліСело зеленіє.Ніхто в його не заходить,Тілько вітер вієТа розносить жовте листяПо жовтому полю.Довго воно зеленіло,Поки люди з поляПожарище не пустилиТа не запалилиСела того зеленого.Згоріло, зотліло,Попіл вітром розмахало,І сліду не стало.Отаке-то людям гореЧума виробляла.
