Привикне, кажуть, собака за возом бігти, то біжить і за саньми.
То так і я тепер пишу,Папір тілько, чорнило трачу…А перш! Єй-богу, не брешу!Згадаю що чи що набачу,То так утну, що аж заплачу.І ніби сам перелечуХоч на годину на Вкраїну,На неї гляну, подивлюсь,І, мов добро кому зроблю,Так любо серце одпочине.Якби сказать, що не люблю,Що я Украйну забуваюАбо лукавих проклинаюЗа те, що я тепер терплю,Єй-богу, братія, прощаюІ милосердому молюсь,Щоб ви лихим чим не згадали.Хоч я вам кривди не робив,Та все-таки меж вами жив,То, може, дещо і осталось.
