Не гріє сонце на чужині,А дома надто вже пекло.Мені невесело булоЙ на нашій славній Україні.Ніхто любив мене, вітав,І я хилився ні до кого,Блукав собі, молився БогуТа люте панство проклинав.І згадував літа лихії,Погані, давнії літа,Тойді повісили Христа,Й тепер не втік би син Марії!Нігде невесело мені,Та, мабуть, весело й не будеІ на Украй[ні], добрі люде,Отже таки й на чужині.Хотілося б… Та й то для того,Щоб не робили москаліТруни із дерева чужогоАбо хоч крихотку земліІз-за Дніпра мого святогоСвятії вітри принесли,Та й більш нічого. Так-то, люде,Хотілося б. Та що й гадать…Нащо вже й Бога турбовать,Коли по-нашому не буде.
* * *
Не спалося, а ніч, як море.(Хоч діялось не восени,Так у неволі.) До стіниНе заговориш ні про горе,Ні про младенческие сны.Верчуся, світу дожидаю,А за дверима про своєСолдатськеє нежитієДва часовії розмовляють.
1
Така ухабиста собой,И меньше белой не дарила.А барин бедненькой такой.Меня-то, слышь, и подсмотрили,Свезли в Калугу и забрили.Так вот те случай-то какой!
2
А я… аж страшно, як згадаю.Я сам пішов у москалі;Таки ж у нашому селіНазнав я дівчину… ВчащаюІ матір удову єднаю.Так пан заклятий не дає.«Мала, – каже, – нехай дождуся».І, знай, вчащаю до Ганнусі.На той рік знову за своє;Пішов я з матір’ю просити.«Шкода, – каже, – і не проси.П’ятсот, – каже, – коли даси,Бери хоч зараз…» Що робити!Головко бідна! Позичать?Та хто таку позичить силу?Пішов я, брате, зароблять.І де вже ноги не носили,Поки ті гроші заробив.Я годів зо два проходивПо Чорноморії, по Дону…І подарунків накупивНайдорогіших… От вертаюсьВ село до дівчини вночі —Аж тілько мати на печі,Та й та, сердешна, умирає,А хата пусткою гниє.Я викресав огню, до неї…Од неї пахне вже землею,Уже й мене не пізнає!Я до попа та до сусіди,Привів попа, та не застав —Вона вже вмерла. Нема й слідуМоєї Ганни. Я спитавТаки сусіду про Ганнусю.«Хіба ти й досі ще не знаєш?Ганнуся на Сибір пішла.До панича, бачиш, ходила,Поки дитину привелаТа у криниці й затопила».Неначе згага запекла.Я ледве-ледве вийшов з хати,Ще не світало. Я в палатиПішов з ножем, не чув землі…Аж панича вже одвезлиУ школу в Київ. От як, брате!Осталися і батько й мати,А я пішов у москалі.І досі страшно, як згадаю.Хотів палати запалитьАбо себе занапастить,Та Бог помилував… А знаєш,Його до нас перевелиІз армії чи що?
1
Так что же,Ну, вот теперь и приколи.
2
Нехай собі. А Бог поможе,І так забудеться колись.Вони ще довго говорили,Я став перед світом дрімать,І паничі мені приснилисьІ не дали, погані, спать.
