Пишно займались багрянії зоріКолись навесні,Любо лилися в пташиному хоріПісні голосні;Грала промінням, ясним самоцвітомПорання роса,І усміхалась весняним привітомНатури краса.Гордо палала троянда розкішна,Найкраща з квіток, —Барвою й пахом вродливиця пишнаКрасила садок.А соловейко троянді вродливійТак любо співав,Голосом дивним співець чарівливийСадки розвивав;Слав до вечірньої зорі прощання,Що гасла вгорі,Ще ж голосніше співав на вітанняПоранній зорі…Вже пролетів, немов пташка зальотна,Весняний той час, —Осінь холодная, осінь вільготнаПанує у нас.Тихо спускається нічка осіння, —Година сумна;Місяць холоднеє кида проміння;Здалека лунаПугача віщого крик – гук єдиний.Діброва німа.Де ж соловейко? де ж спів солов’їний?Ох, де ж він? Нема!В вирій полинув, де вічная весна,Натхненний співець.Вічно красує там рожа чудесна,Там теплий вітрець;Глухо і смутно кругом на просторі,Мій гаю сумний!Кинув співець тебе в тузі та в горі,Тебе й край рідний.Тиша така тепер всюди панує.Лиш в листі сухімВітер зітха, мов дріада сумує,Із жалем глухим.Чом я не маю огнистого слова,Палкого, чому?Може б, та щира, гарячая моваЗломила зиму!І розлягалась би завжди по гаюЯсна-голоснаПісня, й розквітла б у рідному краюНовая весна.Та хоч би й крила мені солов’їні,І воля своя, —Я б не лишила тебе в самотині,Країно моя!
1889
Розбита чарка
На весіллі бринять чарочки, —Хай здорові живуть молодята!Хай живуть, як в гніздечку пташки,Хай кохаються, мов голуб’ята!На весіллі хтось чарку розбив; —Молода на посаді сумує,Молодий смутно чоло схилив, —Не журіться, то щастя віщує!На весіллі музика гучна,Тож-то шпарко та весело грає!Ох, я знаю, комусь-то вонаБезталаннеє серденько крає!..І розбилось від жалю свогоСерце смутне… Чи хто теє чує?Чи не скаже хто часом того,Що розбитеє серце віщує?
1891
Сосна
З вітром весняним сосна розмовляла,Вічно зелена сосна.Там я ходила і все вислухала,Що говорила вона.Ой, не «зеленого шума» співалаВічно смутная сосна…Ні, не «зеленого шума»!Чулася в гомоні тяжка зимовая дума.Ранком зимовим діброва мовчала,Наче замерла сумна,Тільки рясним верховіттям шепталаВічно зелена сосна;Там я ходила і все вислухала,Що говорила вона, —Та не веселая думаЧулася в гомоні того «зеленого шума»!
1892
* * *
Якщо прийде журба, то не думай їїРознести у веселощах бучнихЗа столом, де веселії друзі твоїП’ють-гуляють при покликах гучних.Ти не йди в пишний дім, де музика бринить,Де танцюють веселії пари, —Там ще гірше серденько тобі заболить,Чоло вкриють ще тяжчії хмари.І в людську течію ти не важся іти,Де юрба стоголова, як море,Йде, хвилює, шумить, – в ній поринеш і ти,Не розійдеться ж там твоє горе.Краще йди в темний гай, у зелений розмайАбо в поле, де вітер гуляє,На дозвіллі із лихом собі розмовляй,Може, там його вітром розмає.Або пісню утни голосну, не смутну,Щоб, мовляв, засміялося лихо,Проженеш тоді, певне, потвору страшну,І на серденьку знов стане тихо…
