Сім струн я торкаю, струна по струні,Нехай мої струни лунають,Нехай мої співи літаютьПо рідній коханій моїй стороні.І, може, де кобза найдеться,Що гучно на струни озветься,На струни, на співи мої негучні.І, може, заграє та кобза вільніше,Ніж тихії струни мої.І вільнії гуки їїЗнайдуть послухання у світі пильніше;І буде та кобза – гучна,Та тільки не може вонаЛунати від струн моїх тихих щиріше.
1890
Зоряне небо
* * *
Зорі, очі весняної ночі!Зорі, темряви погляди ясні!То лагідні, як очі дівочі,То палкії, мов світла прекрасні.Одна зірка палає, мов пломінь,Білі хмари круг неї, мов гори,Не до нас посила вона промінь,Вона дивиться в інші простори…Інша зіронька личко ховаєВ покривало прозореє срібне,Соромливо на діл поглядає,Сипле блідеє проміння дрібне.Ти, прекрасна вечірняя зоре!Урочисто й лагідно ти сяєш,Ти на людське не дивишся горе,Тільки щастя й кохання ти знаєш.Як горить і мигтить інша зірка!Сріблом міниться іскра чудесна…Он зоря покотилась, – то гіркаДокотилась сльозина небесна.Так, сльозина то впала. То плачеНебо зорями-слізьми над нами.Як тремтить теє світло! НеначеПромовля до нас небо вогнями.Горда, ясна, огнистая мова!Ллється промінням річ та велична!Та ми прагнем лиш людського слова,І німа для нас книга одвічна…
* * *
Єсть у мене однаРозпачлива, сумна,Одинокая зірка ясная;Сеї ж ночі дармаїї кличу, – нема!Я стою у журбі самотная.І шукаю вгоріЯ тієї зорі:«Ох, зійди, моя зірко лагідна!»Але зорі меніШлють проміння сумні:«Не шукай її, дівчино бідна!»
* * *
Моя люба зоря ронить в серце мені,Наче сльози, проміння тремтяче,Рвуть серденько моє ті проміння страшні.Ох, чого моя зіронька плаче!
* * *
Я сьогодні в тузі, в горі,Мов у тяжкім сні, —Отруїли ясні зоріСерденько мені.
* * *
В небі місяць зіходить смутний,Поміж хмарами вид свій ховає,Його промінь червоний, сумнийПоза хмарами світить-палає.Мов пожежа на небі горить,Землю ж темнії тіні вкривають,Ледве промінь прорветься на мить,Знову хмари, мов дим, застилають.Крізь темноту самотно зоритьОдинокая зірка ясная,Її промінь так гордо горить,Не страшна їй темнота нічная!Гордий промінь в тієї зорі,Та в нім туга палає огниста,І сіяє та зірка вгорі,Мов велика сльоза промениста.Чи над людьми та зірка сумнаПроменистими слізьми ридає?Чи того, що самотна вонаПо безмірнім просторі блукає?..
Конвалія
Росла в гаю конваліяПід дубом високим,Захищалась від негодиПід віттям широким.Та недовго навтішаласьКонвалія біла, —І їй рука чоловічаВіку вкоротила.Ой понесли конваліюУ високу залу,Понесла її з собоюПанночка до балу.Ой на балі веселаяМузиченька грає,Конвалії та музикаБідне серце крає.То ж панночка в веселомуВальсі закрутилась,А в конвалії головкаПов’яла, схилилась.Промовила конвалія:«Прощай, гаю милий!І ти, дубе мій високий,Друже мій єдиний!»Та й замовкла. БайдужоюПанночка рукоюТую квіточку зів’ялуКинула додолу.Може, й тобі, моя панно,Колись доведетьсяЗгадать тую конвалію,Як щастя минеться.Недовго й ти, моя панно,Будеш утішатисьТа по балах у веселихТаночках звиватись.Може, колись оцей милий,Що так любить дуже,Тебе, квіточку зів’ялу,Залишить байдуже!..
