Читать «Залізна шапка Арпоксая» онлайн - страница 88

— Краще вмерти, ніж терпіти пекельні муки, — стогнав Вовк і не ворушив лапами.

Він про себе попрощався з життям і покірно чекав смерті.

Раптом у ніс шибнув запах горілої шерсті. Хлопчак хапливо розвів ноги. Розширеними зіницями стежив, як із-під черева Вовка (там особливо лютували електричні розряди) вирвався сварливий вогонь.

Присмалений Вовк дико завив. Став, мов кінь, на диби і з силою плигонув уперед.

Атож одним скоком наші герої опинилися у другій хвильовій оболонці — звуковій.

Хвилину-дві тривало затишшя. Волосини, що наелектризувалися, опали. Мишко ліг на вовчу круглу спину і відпочивав після пережитого. Присмалений Вовк ображався на Мишка і мовчки плуганив, ледь-ледь перебираючи лапами. Вовк невтішно думав: «Скоріше б долетіти до тої шапки. Луснула б вона разом із тим, що лежить на мені. Противний малий. Занадто беручкий. Скотинякою мене назвав».

На цьому місці тяжкі роздуми Вовка обірвалися. Мишко випростався. Смикнув за ошийник, штурхнув Вовка ногою і владно велів:

— Уперед! До перемоги!

Вовк завив від образи і несправедливості. Проте швидкості додав.

Серед мертвотної тиші літуни розрізнили тонесенький звук. Звучання набирало сили, зробилося неприємним, а далі й настирливим. У Мишка боліла голова, нили кістки, а найгірше — озвався зуб, який вчора (вдома) хитався. Той звук видався йому до болю знайомий. І він його пригадав. Так дзижчить страхітлива бормашина. Тільки-но пригадав, як відразу заболіли усі двадцять два зуби (решта повипадали). Хлопчик ліг на Вовка і заплакав. По-справжньому заплакав. З протяжним голосінням і рясними сльозами.

Слідом завив Вовк. Він крутив головою і навсібіч стукав зубами. Знемагаючи від пронизливого болю, Вовк скрутився кренделем і з силою випрямився…

Вилетівши зі звукової оболонки вони втрапили в останню і найзлішу — вітрову.

Підхоплені потоками вітру, що гасали кругом Скляної Гори, небесні мандрівники закрутились у центрі страшного буревію. Тут уже ними трясло, кидало вниз і вгору, а ще крутило наче випраною білизною у центрифузі. Під кінець розгойдало й швиргнуло світ за очі. Обоє зі страшенним гуркотом луснулись об Скляну Гори.

Вакханалія дикої стихії. Мишко летить у чорну безодню

Сили остаточно покинули Мишка. Знемагаючи, він випустив ремінь і розвів ноги. Вовк вислизнув із-під нього…

Караюча стихія влаштувала для хлопчака справжню вакханалію. Ось підлетів підступний вітер і бісом навколо нього танцював. Далі підхопив хлопчика і поцурпенив угору.

Мишко невідривно дивився на шапку, до якої наближався, і тремтів від хвилювання. О, нарешті, він зірве шапку! Ось хлопчак потягся однією рукою до дорогої речі, потягся другою. Поторгав її … І раптом усе пропало. Зникла Скляна Гора разом із шапкою та тризубом. Зникли три її навіжених оболонки. Тільки він залишився й висить, ніким не підтриманий і нічим не підпертий. Вкрай здивований, крутив навсібіч головою. Згори до нього співчутливо моргали зорі. Мідна голова нічного владики чомусь тремтіла й сплющила повіки. Внизу чорніла морська безодня. Мишко не встиг по-справжньому злякатися, бо зірвався і падав.