Читать «Залізна шапка Арпоксая» онлайн
Лідія Гулько
Лідія Гулько
Залізна шапка Арпоксая
Кожна пригода — до мудрості дорога.
Прислів’я
Глава перша
Стурбованість жителів Кривого Озера
З найвищої точки виднокругу Гойтасир прискав червоні стріли і прямо в Остапів двір. Розморені спекою, птахи забилися під розлогий кущ жасмину й не реагували на людські голоси, що линули з дерев’яної альтанки. І лише півень, у общипаному хвості якого стирчали дві золотаві пір’їни, пантрував дітей, що вешталися садом. До господаря обійстя завітав давній приятель. Підстаркуватий і малограмотний чоловік, але надзвичайно дружелюбний. Його знали в районі всі кури і собаки, а люди називали Екологом.
Чоловіки говорили впівголоса. Господарка Марійка, від якої віяв запах медикаментів, куняла.
Голос гостя звучав тривожно:
— Так шо, Яковичу, відстояти Гард вряд лі вдасьця. Чув, є рішення достроїти електростанцію. А раз є бомага, то самі понімаєте, — у атомщиків руки розв’язані.
— О-о, ті найбільш зацікавлені, щоб підняти рівень Південного Бугу.
— Шо ж воно виходит? Учені проти забудови. Села й города воюют за чисту мєстность. Зелені нас підтримуют. А тим гидолам, шо нагорі сидят, як горохом об стєнку.
— Невже в бюрократів не здригнеться серце і перлину Півдня України затоплять? Там же чорноземи сягають метрової глибини. На ділянці з порогами проводять змагання зі слалому.
— Не згадали, Яковичу, Буго-Гардівську паланку.
– І Буго-Гардівська паланка піде під воду. Ай-я-яй! А паланка не проста. Унікальна! Найбільша серед восьми територіальних одиниць Запорозької козацької республіки.
— Кость Гордієнко, Їван Сірко — атамани козацькі. Знаємо пісні про них. На свальбах співаємо.
Чоловіки помовчали. Остап Якович схвильовано сказав:
— Де бачено, щоб на місці геологічного розлому стояло поряд дві станції, одна з яких атомна? На серці тривожно, коли про це думаю. А куди діватимуть відпрацьовану воду? Або, не доведи Господи, аварії на якійсь станції?
— Куди… Понятно і вашому безхвостому півню — стікатиме в долину. А дальше попливе у Бух.
Золотавець сердито кукурікнув. Клюнув рябу курку, що лежала боком зі стуленими повіками. Ряба дригнула лускатою цівкою й сердито кудкудакнула. Рябу ліниво підтримав пташиний гарем.
Еколог сміхотливо кивнув головою у бік розкішного куща.
— Понімає.
Господарка війнула косами, проганяючи дрімоту. Немовбито досі брала участь у розмові, докинула:
— Таки нічому краян не навчила Чорнобильська біда.
— На жаль, — зітхнув господар.
— А пригадуєте, хлопці, як ми ставили свої підписи під протестом проти забудови Ташлицької станції, сподівання на нього покладали.
Еколог пожвавішав.
— О, тоді підписалось 200 тисяч патріотів Миколаївщини. Я лічно ходив хата в хату. Вулицю, де моя хата стоїт, на ноги підняв. Розказував людям, об’ясняв.
Марійка підняла праву руку і з пафосом дорікала комусь невидимому, але всесильному:
— Чому з нашою землею, на якій ми живемо, де могили наших пращурів, що заманеться, те й роблять? Чому не рахуються з нашими бажаннями? Тут же жити нам, нашим дітям.
Пані передихнула. На тих же високих децибелах напучувала «хлопців»:
