Читать «Залізна шапка Арпоксая» онлайн - страница 40

— Скіле, чи можна вірити хлопчакові? Діти спритні на вигадки.

Сотник нервово пересмикнув плечима.

— Раднику, ти забув, що шаман перший указав на перлове місто?

До Скіла метнулися двоє вояків із цапиними борідками. Мишко примітив їх раніше. Від нього тоді не приховалося, що вони обдаровували Мадія недобрими поглядами. Тепер, відвертаючись від шамана, обидва емоційно і по черзі свідчили:

— Ми знаємо, Скіле, Мадія добре. Разом із ним пасли овець і кіз…

— Мадій був пастухом і таким залишився…

— Завертати тварин лінувався…

— А як обідати — то найближче до казана сідав…

— А ще спати любив. Не добудишся його, бувало, по обіді…

— Розжирів на дармових харчах, ледве ногами соває…

— Ні на кого не зважає. Преться наперед, гостре черево виставивши…

— Ми тут із хлопцями розмовляли і дійшли: то він сам, Скіле, придумав. Брехав, що пограбований скарб зберігається в Каркіді. Бреше, що богиня вказала своїм божественним перстом на місто…

— Мадій вигадав. Сам усе вигадав, — підтримали пастухів декілька вояків із оточення Хорошуна.

— Видумувати він мастак, коли баранячу ногу влупить, — гукнув хтось позаду.

— Тоді стогне і тремтить, або регоче як дурний, — ще хтось докинув.

Майданом прокотився глузливий сміх. Опасисте обличчя Мадія вкрилося червоними плямами.

Мишко щиро співчував Мадію, що стояв ні в тих, ні в сих. Щоб вгамувати неспокій, шаман тремтячими пальцями підніс до рота кошлату флягу. Зробив кілька глибоких ковтків. Розширені зіниці шамана застигли і не рухалися.

Невдоволення вояків із царської сотні наростало. На майдані, стиснутому деревами і будинками, стояв важкий гул. Пересилюючи всіх, заволав колишній перший пастух:

— Скіле, ми не віримо Мадію.

— Хай шамана для нас виділить верховний царський шаман, — кричав натужно другий колишній пастух.

— Той шаман буде справжній. А Мадій хай кіз пасе, — надривався перший.

— Там його місце. Ги, ги. А не біля тебе, воєначальника, — тер злостиво руки другий.

— То що, Скіле? Підемо з Каркіди? Тоді командуй! Часу обмаль.

Останні вигуки належали головному десятникові. Перекрикуючи всіх, він звівся навшпиньки.

Ватажок царської сотні розімкнув вуста, щоб відповісти головному десятникові. Проте не зронив ні слова «так», ні слова «ні». А все через спритного Мадія. Той різко війнув широкою пеленою і став перед ватажком (спиною до ватаги).

Вкрай здивований Мишко віри не йняв. Невже цей чоловік із випнутими грудьми — Мадій? Невже вайлуватий лінивий шаман обдарований хистом перевтілення? Ти ба. Опасисте обличчя шамана враз стало тверде, камінне. А очі, що горіли жаринами, казали: наш господар ще ого-го! Тримайтеся, недруги, від такого подалі.

Ось шаман широко розставив ноги і повільно звів над головою руки. З них зсунулися широкі рукави. Волосяний покрив рук грав проти сонця, що заходило, яскраво-червоними барвами. Кожна волосинка тремтіла і тонко дзижчала. Шаман дуже повільно опускав руки. Затримав їх на рівні очей.

До слуху Мишка дійшло монотонне бурмотання шамана, хоча окремих слів він не розібрав. Мадій повільно зняв з очей руки і на хвильку завмер. Далі круто, просто блискавично, обвів руками навколо себе коло.