Читать «Залізна шапка Арпоксая» онлайн - страница 38

Мишко заціпенів. «Ось чому скіфи сердиті, а Скіл, мов тигр, лютує. Тепер я все зрозумів».

На землю опадало сіре павутиння сутінок. Ні сіло ні впало подав ляскотливий голос Тіфон.

Шаман прислухався:

— Дивне місто. Ламія сколотів досі не підводила. Справно відправляла всіх, кого ми просили, у вічні поселення. Ну, хай Коломбія оберігав вас, дітей. Але псяка кудись забився. Вийти ніяк не може. Дуже дивне місто.

Мишкові довелось вкотре за день розказувати історію Тіфона. Мадій уважно слухав, заклавши вказівного пальця в ніс. Потім гундосив:

— У Тавриці багато таємниць. Але сколоти, коли тут поселяться, їх відкриють. Духи наших пращурів наказали нам захопити ці землі. І, зарубай собі на носі, я їхнє бажання перший передав Скілові. Мені подобається тут.

— Мені теж подобається, — зізнався Мишко. — Класно. Вода в морі тепла. Вона грає красивими барвами.

— Кольори моря, справді, гарні. На горизонті вони темні, а потім змінюються.

— Ой, ні. Море не темне, а фіалкове. Такого кольору, як Катрусині очі!

Мадій, який уважно вивчав те, що виколупав із носа, сполошився:

— Катруся? Вона теж тут? Десь ховається? Вона заразна?

— Не тривожся. Катя в тридев’ятому царстві. Звідси не видно. Тисяча, ні мільйон стадій нас розділяють. Зрозумів?

— Нє-а, — тягнув Мадій, викотивши очі.

Від центрального майдану доносилися розкотисті звуки сурми. Вайлуватий високо задер ноги і тільки з третьої спроби сів, звісивши їх з тапчана. Мишко з першого разу скочив на ноги — йому вже набридло лежати і сидіти.

Мадій звів поли мантії, підперезав широкий стан тканим поясом. Потім перехилив кошлату флягу й відпив із неї. Пихтів, коли витирав долонею мокрого рота:

— Скликають… щось, видно, сталося.

— Щось сталося… Знайшли скарб і реліквію, от що сталося! — перекривив Мишко шамана. — Швидше ноги переставляй, незграбо. Найцікавіше прогавимо.

Сумне повідомлення воєначальника

Розштовхуючи гострим черевом вояків, Мадій прямував до ватажка, що височів на коні. Мишко не відставав від шамана, адже прагнув узнати все про скіфський скарб. Ось Мадій, сапаючи, став поряд із Берком. Шаман відразу надав своєму обличчю урочистої суворості. Спогорда поглядав на вояків.

Від Мишка не приховалося, що двоє скіфів із цапиними борідками відводили від шамана недоброзичливі погляди. «То клопоти Мадія. А мене цікавить лише скарб. Де він?», — гарячково думав. Проте скарбу ні коло Скіла, ні дальше він не бачив. Зате побачив Еліссу з братом. Обоє стояли біля Хорошуна і тупили очі в босі ноги зі слідами бруду і крові. Брудні сукенки на близнятах світилися дірками.

Мишко кинувся до друзів. Став поміж них і розтягнув вуста, зображуючи радість від зустрічі. Елісса смикнула подол сукенки і відвернулася. Лулі вдавав, що його не бачить.

Мишко почував себе некомфортно. Немовбито чимось перед фінікійцями завинив. «Невже вони знають, що я з Мадієм лежав на тапчані, поки скіфи їх возили містом, примушували нишпорити у колючих кущах. Хто їм про це розказав?».