Читать «Залізна шапка Арпоксая» онлайн - страница 31

Мишко однаково супився. А про себе відмітив, що Скіл дуже змінився. Тон його мови, поведінка свідчили, що він дорослий. Якщо раніше їх розділяло п’ять років, то нині — цілих десять, а то й більше. Щоправда, попередня мандрівка його в Скіфію збагатила таким досвідом: діти в стародавні часи рано дорослішали. Батьки одружували дітей, починаючи з восьми років. Скіл, мабуть, одружений. Можливо, має дітей. Мишкові кортіло про те запитати. Але він стримав свого допитливого язичка.

— Сідай, не стовбич. У ногах правди немає. Отак краще. Де батьки твої, Михайле? Невже серед пращурів?

— У Каркіді я сам, без батьків, — відрізав Мишко.

— Не зрозумів…. Сам-один? Михайле, тебе викрали, продали в рабство?

Ватажок сполошився. Його ліва червоняста брова забралася вище правої і там, над нею, кумедно сіпалася. Мишко, стримуючи сміх, сказав:

— Мене Коломбія переніс сюди.

— На крилах?

— Ні, з очей полоза хлюпнула вода. Багато води. Ціле море. Мене накрила висока хвиля і віднесла в Каркіду. Потім я вилікував пігулками Лулі з Еліссою. Ліки мені татко поклав ось у цю кишеню. А перед цим мама їх дала. Одну пігулку я проковтнув ще вдома. Якщо її не жувати, а відразу проковтнути, то вона не гірка…

Погані відчуття уляглися. Наразі він хотів передати Скілові свої думки про місто. І загалом про все. Минуло аж п’ять років після їхньої останньої розмови.

Таємниця залізної шапки Арпоксая

— А перед тим, як Коломбія мене перекинув у мертве місто, — довірливо розказував Мишко, — нагрілася монета на грудях, яку постійно ношу. Монету я знайшов на скіфській могилі. Вона прямо підстрибувала. Не віриш?

Ліва брова ватажка вляглася на своє законне місце, хоча все ще ворушилася. В очах Скіла блиснула зацікавленість. Ватажок заохочував Мишка:

— Розказуй, розказуй. Я уважно слухаю.

— Кажу ж, монета мовби сказилася. І притримував її, і притискував долонею. Потім на білому камені, що насправді є яйцем велетенського птаха, я побачив жовточеревого полоза. А далі все сталось так, як уже розказав… Цей полоз занесений у Червону книгу, — не втримався і похвалився своїми знаннями п’ятикласник.

— Зачекай. Ти сказав про монету. Покажи її.

Мишко засунув руку під футболку.

— Ось вона. Татко просвердлив у ній дірку, а я протягнув через неї міцну нитку. Це мій амулет. Ніхто такого немає. Правда, хлопці сумніваються, що монета справжня, скіфська. Але, то нічого. Мене байдуже.

Скіл довго вивчав мідний кружок. Перевертав його, тер пальцями. Нарешті подав голос:

— Монета виготовлена в Каркіді. На ній викарбувана буква «К».

— Не лише буква. Ще є пінгвін і колосок. Вони з другого боку, — блиснув обізнаністю Мишко.

Скіл перевів сиві очі на співрозмовника. Суворо запитав:

— На чиїй могилі, Михайле, ти знайшов монету?

— На могилі того… Як його? Ну, колишнього вождя племені кривавих. У нього не було дітей, а ти, Скіле, у чесному поєдинку виборов право очолити осиротіле плем’я.