Читать «Залізна шапка Арпоксая» онлайн - страница 29

Лулі бурхливо підтримував сестричку. Він так голосно белькотів, що аж захлинався. Мишко відбіг від радісно-збудженої Елісси, точніше — її гострих кулачків. В його головці виникла ідея.

— Друзі, хочу вам дещо запропонувати.

— Що? — насторожилася Елісса.

— Слухайте: Жовтопузика-Веселку скіфи назвали Коломбією. Пропоную його назвати Жовтопузик-Веселка-Коломбія. Тепер у цій назві повна характеристика нашого визволителя. І те, що він жовточеревий, і що стає веселкою, і що є помічником Папая! Згодні?

— Називай, як хочеш. Нам однаково, — буркнула Елісса.

Скіфів змивають із себе та коней болото

Дівчинка уважно оглянула свою сукенку. Розправила пом’яті складки, зняла солому. Роздумувала вголос:

— Дивно. Скіфи помчали на конях до брами, за якою море… Чому? Може, вони зовсім пішли з міста. Дикуни.

— Напевно, змивають болото, — гадав Мишко.

— Хлопчики, ходімо за місто, — запропонувала Елісса.

Мишко мав рацію: скіфи купалися. Вони, мов пустотлива малеча, збурювали воду, бризкали одне в одного, реготали. Зробилися білошкірими (точніше — засмаглими), бородатими, із нормальним (правда, задовгим як для чоловіків), волоссям. Також заводили у воду своїх коней і ретельно змивали з них болото.

Мишкові кортіло плавати. Але друзі його не підтримали.

Елісса підібрала покусані губки.

— Не хочу. Вода брудна після тих дикунів.

Лулі від Мишка демонстративно відвернувся.

Мишко звернув увагу, що сині рисочки з обличчя Елісси зникли. «А, їх змили сльози», — здогадався. Хотів запитати, для чого вона малювала ті рисочки. Але близнята з таким непривітним видом стежили за скіфами, що Мишко не наважився про те Еліссу спитати. Він остаточно переконався: малі фінікійці були єдині в нелюбові до скіфів. Вважали їх диким відсталим народом. І не прощали їм образ.

У воротах брами виріс вершник. Він притулив до рота шкіряну сурму й гучно просигналив. Відвів сурму вбік, прогорлав:

— Сотник скликає всіх на майдан!

Скіфи виводили з моря коней. З мішків, залишених на валунах, хапливо витрушували повсякденний одяг. Натягували на мокре тіло просторі барвисті штани, світлі сорочки. Зверху надівали шкіряні жилетки, прикрашені аплікаціями. Кожен воїн підперізувався чересом — широким шкіряним поясом, що оздоблений металом. До поясу кріпили короткий ніж і меч, топірець, торбинку з дерев’яною чи бронзовою чашею. А ще шкіряний або дерев’яний футляр для стріл і лука. На голови накладали чорні повстяні башлики. Через хвилину мчали на пістрявих коненятах до брами.

Діти притулилися до муру, коли повз них промчали вершники. Але останні притримали коней, що закружляли на місці. Перехилилися й підхопили дітей.

Скіфські вершники з гиком та свистом летіли через місто на центральний майдан.

Мишко спілкується зі Скілом

Скіл, викупаний і переодягнений, із золотим обручем на шиї, сидів на сірому горбоносому жеребці, справжньому беркові. (Мишко назвав коня Берком.) Довго милуватися конем Мишко не зміг: Скіл підняв гнівливий голос.

— Забули, що я попереджав: у нас обмаль часу. А ви влаштували у воді розвагу. З дітьми не розібралися… А це все час, час… Наказую. Обстежте усі кутки і закутки міста. Жодного не залишіть поза увагою. Тільки знайдете скарб, відразу сурміть. І прихопіть із собою малих. Вони місто добре знають. Підкажуть: куди скарб могли сховати. Воїни, не зволікайте з пошуками. Будьте активні, як тигри вночі. Головний десятнику, пошуки скарбу візьмеш під свій контроль.