Читать «Залізна шапка Арпоксая» онлайн - страница 30

Молодий чоловік із акуратно підстриженою смоляною борідкою поштиво відгукнувся.

— Слухаюсь і корюся, мій пане.

Мишко перевів допитливий погляд на рудого коня, котрого тримав за ремінний повід Хорошун (так Мишка назвав головного десятника). Білий хвіст породистої тварини був заплетений у тугу косу. Але найцікавіше, що кінь не мав гриви.

Хорошун (так Мишко його назвав) прогорлав:

— Слухайте мою команду!

Мишко затремтів від приємного збудження. Починалася захоплююча пригода. Вчора йому й не снилося про таке! О, він братиме участь у пошуках скіфського скарбу!

Хлопчик від нетерплячки гецав на коні. Хутчіше би відправитися на ті пошуки. Ненароком наштрикнувся на опуклі, як у бика, очі ватажка. Щось Мишка злякало в тому застиглому погляді. Хлопчик втиснувся в шкіряний чепрак — підстилку.

— А ти — залишайся, — владно наказав Скіл. — Давай, давай спускайся.

Сумним поглядом Мишко проводжав вершників, що зникали за деревами. Серед них тряслися на конях його нові друзі. Як він заздрив Еліссі з братом, як хотів бути з ними.

Скіл узяв його за плечі й розвернув до себе. Суворо мовив:

— Нема тобі місця серед воїнів. Плутатимешся у них під ногами і заважатимеш. Ходімо на майдан. Там зручні лави. Розкажеш, як ти опинився у мертвому місті.

Мишко сердився на ватажка. І через це не мав бажання з ним спілкуватися. Витримував мовчанку легко, бо думав про близнят. «Елісса з Лулі знайдуть скарб перші. Адже знають місто, як свої долоні. Повернуть скарб скіфам. А скіфи їм за це дадуть щось цінне. Наприклад, шкіряну сорочку, на яку нашиті бронзові пластинки з кільцями. Або шлем, щит і гострий меч. Я давно мрію про скіфський костюм і обладунки воїна! У такому бойовому костюмі я гордо походжав би центральною вулицею Кривого Озера. Петько злякається і стулить пельку. Перестане прозиватися з мене, називати фантазером. Він повірить в те, що я час від часу відвідую Скіфію. Голос у Петька противний, пискливий. «Візьми, Михайлику, мене з собою у Скіфію. Візьми, будь ласка. А я тобі за це…» Що такого попросити у Петька?»

Скіл зупинився біля мармурової лавки. Коли усідався, то по-дорослому притримав довгі поли шкірянки, обшиті хутром річкового бобра. Ще й смикнув за матнисті сині штани на колінах. Мишко відпустив свої думки, як коней. Повернеться до них при першій же нагоді. Обов’язково придумає, яку винагороду взяти з Петька. Наразі насупив брови. Хай Вранішнє сонце страждає від докорів сумління. Для більшого враження Мишко ще й відвів погляд убік.

Скіл зиркнув на Мишка, що тримав брови зсунутими.

— Годі гніватися, Мишо.

— Ти наказав мене з близнятами спалити, — огризнувся хлопчик і схлипнув.

— Розумієш, місто заражене. Туман, який напустила Ламія, тримається дев’ять днів. А минуло тільки сім. Ми ждали, щоб туман піднявся вище росту людини. Дочекалися — і увійшли. Про всяк випадок кожен воїн себе і свого коня обмазав гряззю. Її доста навколо Керкіди… Але містяни для нас становлять небезпеку. Ми не знали, що Коломбія трьох дітей узяв під свій захист.