Читать «Залізна шапка Арпоксая» онлайн - страница 28

Вгору вистрелив червоний язик, розсипаючи миготливі іскри. Чорнопикі зняли радісне волання. А діти від страху кричали. І дуже голосно. Мишко ніколи так голосно не кричав. Лулі, напевно, теж. Елісса ридала і кликала татка. І тому виходило у неї не зовсім голосно.

Згодом Мишко жалкуватиме, що так голосно кричав. «Міг би не дерти горлянку, а лише вдавати з себе переляканого. Адже тоді сталося таке, чого я через страх випустив із уваги», — з прикрістю признавався хлопчик.

Перетворення Жовтопузика-Веселки на крилатого змія Коломбію

Несподівано вороженьки залементували і розбіглися. Мишко стулив рота. Лулі перестав кричати, а тільки схлипував. А от Елісса все ще ридала і надривно кликала татка. Мишко штурхнув дівчинку в бік. Вона гикнула і стихла.

На майданчику перед вогнищем творилося неймовірне. Сильніші збивали з ніг слабших. Деякі з розгону стукалися лобами і падали навзнак. Кувікало (це Мишко згори чітко бачив) животом наїхав на Гундзю і той упав, задерши сухі, як ходулі клоуна, ноги. Але прудко перевернувся і поліз рачки. О, якби Гундзя брав участь у змаганні з плазування, то прийшов би до фінішу перший. Двохметровий Неандерталець, розставивши широко ноги, плуганив. Раз за разом спотикався і тому тікав не швидко. До того ж, розчепірений, він займав багато місця. Дехто з утікачів, зігнувшись, прошмигував між його кривих ніг.

І тут діти побачили Жовтопузика-Веселку. Біля скирти, що з одного боку тріщала в зубах вогню, змій вихором крутився. При цьому швидко ріс. Зробився просто гігантом. Ось зметнувся у небо, тримаючись землі долішнім кінчиком хвоста.

Мишко роззявив рота. Він такого ніколи не бачив: грубезне тіло Жовтопузика-Веселки з боків обростало зеленими воланами. Тепер змій нагадував велетенський листок. Затріпотів воланами, наче крилами, і злетів.

Діти задерли голови. Вони невідривно слідкували за дивом, що опоясувало небо. Заплакана Елісса шепотіла: «Веселко, куди ти полетів? Чому нас покинув?» Мишко ковтнув слину, що зібралася від напруження. Він звернув увагу на те, що скіфи падали долі. Хлопчик перевів погляд на небо. О, диво предивне! Над ним розцвіла прекрасна веселка.

Скіфи повскакували на ноги. Із захватом кричали у небо:

— Коломбія! Коломбія!

— О, верховний Папаю! Слава тобі за милість до нас!

— Всесильний бог прислав до нас Коломбію, свого помічника!

— Папай велів не приносити у жертву дітей!

— Папай очистив від скверни перлове місто!

Коли веселка розтанула, то збуджені скіфи вискакували на коней. Верхівці мчали до брами, за якою невгамовно шуміло море.

Діти з’їхали з копиці, що мала для них стати могилою. Переповнені радісними почуттями, озвучували свої враження:

— Сильно Веселка вчинив! Правда, сильно, — раділа Елісса і штурхала хлопчиків гострими кулачками.