Читать «Залізна шапка Арпоксая» онлайн - страница 125

Зворушений до сліз, Мадій розкланявся на всі боки. Він напівзігнувся, щоб ніхто не бачив його щасливих сліз. Але руки тремтіли і видавали його внутрішнє хвилювання.

— Ступай, ступай уже, — сміхотливо нагримав на шамана Скіл.

Мадій незграбно зробив крок — і наступив на фартух, зробив другий — заплутався в довгій сорочці.

Тепер реготали навіть серйозні фінікійці. А Лулі не втримався — вибіг наперед. Прагнув зблизька бачити, як незграба виплутається з довгої одежі. Хлопчик за живіт брався від сміху. Біля малого стояв Вепр і радісно хитав хвостом. Потім Лулі не відводив від Мишка залюбленого погляду. Вепр, мабуть, собачим серцем відчував, що Мишко — герой дня, бо гавкав до нього. Мишко погладив Вепра. Пес звівся на задні лапи і лизнув хлопчика в ніс.

Мишку кортіло бавитися з розумною твариною. Та враз ляснув долонею по лобі. «Чому я не нагадав Мадію про Вовка. Де він? Напевне, знову у кущах лоху. Знову наодинці сумує. О, чому я забув про Бориса», — картав сам себе.

Проте піти на пошуки Вовка не вийшло — наперед вийшов довгобородий. Літнього Скілового радника Мишко поважав. Він уважно слухав його виступ.

— О, сколоти, молоді воїни! Ви сміливі, як тигри. Але пам’ятайте, що ви славні нащадки своїх батьків. З ними я пройшов немало доріг. Це про нас, сколотів, писав пророк Ієремія, син священика Хілкії. Тоді єдиний бог з третього неба погрожував розправою ізраїльським царям: «Я наведу на вас народ здаля; то народ запеклий, народ давній». Це про нас, сколотів, пророк казав: «У руках їхніх лук із списом; вони жорстокі, не мають милосердя. Голос їхній реве, як море; вони верхи на конях. Готові як один до бою проти тебе». Браття-воїни, небо поклало на нас місію очищати світ від кривдників, волоцюг, злодюг і ледарів, що розжиріли і не здатні себе захистити. Ми з честю справляємось із цим. Небесний бог дарував нам країну, що простяглася степовим орлом, торкаючись одним крилом лагідних вод Меотійського озера, а другим — повноводної тихої Істри. Великі табуни й стада у степах нашого неозорого царства. Але замало їм тут паші. Ми повинні розширяти свої землі, примножувати людей. З користю для себе використаємо повчання святого Ієремії: «Горе тим, хто спокушається на чуже, а особливо злодіям, що не гребують обкрадати могили. Їхнє місце займе ображений ними і справедливий».

Скіл тут же подав гучний голос.

— Браття-воїни закріпимо за собою Каркіду.

Поміж скіфів прокотився схвальний гул:

— Правильно, кажеш, сотнику. Наказуй, що маємо чинити. Усе виконаємо, як велиш.

Скіл попросив тиші. Коли всі замовкли, приязно розпорядився:

— Воїни відбірної царської сотні, збираймось у почесну дорогу на Свято Всеперемагаючого Сонця. А коли наберемося від Готасира сил, то почнемо обживати Каркіду. Приводьте у місто своїх дітей і вагітних жінок. А поки що віддам розпорядження головному десятнику. Гей, Ліконе!