Читать «Блукаюча у часі» онлайн - страница 67

— Вам зручно? — На канапу приземлилася майже оголена Альбіна. — Ох, ви якісь кумедні! — Ти виглядаєш, як Наталя, але ти не вона. А ти… — Вона встромила пальцем в грудь Павла і зіщулила п’яні очі.

— Молоді упирі напрочуд сильні. Вони можуть бачити крізь морок. Треба хутчіше її відволікти поки вона не здогадалася і не здала нас зі всіма потрохами Вітольду. — Шепотіла Моніка Павлу. До їх столику вже йшов сам Блуд, а за ним слухняно дріботала офіціантка з тацею коктейлів. Пізніше, Павло так і не зміг пояснити чому зробив те, що зробив, але без вагань він вп’явся в губи Альбіни. Звісно він забув, що виглядав, як Моніка, а Альбіна давно йому подобалася, причому ще і в такому відвертому вбрані. Моніка з таким подивом дивилася, як вона пристрасно цілувалася з Альбіною. А ще дивніше було те, що та відповідала. Пара дівчат злигалася і слинилася. Упирі бісексуальні, так, але…

— А це від бармена, для чортеняти і янголятка. — З — під ряси Вітольд дістав бутилу мартіні. — Останні слова він майже прожував, потім знизив плечима, — про смаки не сперечаються.

— Це якось дивно.

— Годі тобі, Наталю. Дівчата розважаються, чому б і ні. Не будь ханжею!

— Не в тому сенсі. — Моніка скривилася. — Припиніть дивитися. Це вам не Хастлер. Люди! — Декілька зацікавлених очей сором’язливо відвернулися. Проте, це мало результат. Альбіна зайнята. Вітольд поїв Моніку і відверто залицявся. Вона ж знову дозволила собі впасти в обійми його шарму.

Вже було майже північ і повинні були оголошувати переможців на найоригінальніший костюм. Коло сходинок стояли скрині, в які опускали папірець з номером того костюма, який вважали найкращим. Номер видавався при вході, це був яскравий круглий папірець, який приклеювали на груди. Музика стихла.

— Ну що ж, любі мої! — Ді — джей, в якому тепер, коли було більше світла Моніка впізнала гітариста Ігоря, — залюбки оголошую переможців. Їх двоє. Вочевидь, ця пара дуже вам сподобалася, бо більше ніж сімдесят відсотків віддали свої голоси за них!

— Кажи швидше вже, базікало!

— Добре — добре. І так переможці номер 66 і номер 6. Йдіть до мене!

— Вітаю! — Павло поцілував Моніку, та неприємно відсахнулася від цього прояву ніжності.

— А хто ж номер 6?

— Думаю… він коло тебе. — Це був Вітольд.

Пара — переможців трималися за руки, поки їм вручали грамоту з надписом «Переможці балу — маскараду». Ігор впізнав Наталю/Моніку, і несміливо їй усміхнувся, а від Вітольда відсахнувся, як від вогню. На середині сходинок, Вітольд зупинив Моніку і сказав на вухо. — Скоро, ти будеш моєю. — Його дихання полоскотало вухо, а слова запалили іскорку в душі. В усьому винний момент та місце, де вони знаходились. Та ще і його костюм.

— Тоді, може ми продовжимо в іншому місті? — Вітольд вдоволено розтягнув ліниву посмішку.

— Давно пора. — Далі все було. Все. Без виключення. В його будинку, вони вінчали останній штрих ворожіння, після якого дівчина ставала повністю причинною. І тепер, він повинен відвести її на болото. Віддати жертву Кадуку. — Вітольд стояв спиною до Моніки та одягався.