Читать «Блукаюча у часі» онлайн - страница 72

— І що ти зараз відчуваєш до неї? — Він опустив свої довгі пишні вії, Моніка мала рацію, говорячи, що гріх священику мати таку зовнішність.

— Ніби ворожіння і не було. Я трохи збожеволів, так, але і досі кохаю жінку, ту, що блукає у часі.

— Моніка казала, що ти приходив до неї, казав, щоб вона нізащо не погодилася на пропозицію Вітольда. Як тобі вдалося вирватися з того полону?

— На жаль, Наталя, я майже нічого не пам’ятаю. Тільки якісь уривки, ніби короткі й неповні сни. Колись, я знаю, мої спогади наповняться і я все згадаю.

«Обов’язково згадаєш і тоді я буду готовий», промуркотів Вітольд. Він сидів в кабінеті директора університету за письмовим столом. Крізь очі Марка він спостерігав за нами. Тепер він мав інше ім’я — Януш Ромоданський і очолював цей заклад. Коли він поверне Моніку, вона нічого не згадає. А за Дмитром і всіма нами буде пильнувати. Тим паче в нього так багато справ. Кадук стогне від голоду.