Читать «Блукаюча у часі» онлайн - страница 52

— Там… — Але ридання завадили мені сказати. Та хіба могла я сказати що там?

В цей же вечір приїхали мої та Вадимові батьки. Де він, ніхто не знав, знайти його теж не могли. Від мене не вдалося добитися ані слова. Я лише хрипіла, горло сяяло красномовними синцями від рук душогуба. Я сказала, що ми посварилися і він пішов. Це підтвердив конюх. На моє здивування. Він сказав, що бачив як пан брав коня і кудись вирушив. Три дні продовжувалися розшуки, але…я не горювала. Не було ані жалю, ані крихти сумління. Зрозумівши, що Вадима не знайдуть, я відчула полегшення. Розібратися з Оленою в мене не було сил. Крім того, вона давала свідчення про події тієї ночі на мою користь.

— Ваш син збіг! — Кричав мій батько, — він не витримав проблем. Він хотів вбити мою дитину, може вона звісно на це і заслуговує, але, ви знаєте що?! Вчора його бачили у пані Зої, отже, йому захотілося такого кохання! — Батьки Вадима, щоб не підіймати скандал, компенсували грошима відсутність сина і вирішили через рік розлучити нас. Батько погодився. Звичайно, він звинувачував мене, що я не змогла втримати чоловіка, в той момент я пожалкувала, що не залишила трошки попелу. Вжахнувшись цієї думки, я нарешті зрозуміла, що накоїла. Я стала іншою, я вбила чоловіка, так чи інакше, цей гріх був на мені. Хоча, оплакувала свій вчинок недовго. Я знову звернулася до Ханни за зіллям, тепер, для свого батька. Проте попередила, як воно повинно діяти. Адже тепер стала помічати синці й на матері. Куди я раніше дивилася! З мамою ми зговорилися, я відкрила їй те, що наробила. Але вона не жахнулася, а попросила міцнішого зілля. Від нього батько став поблажливим і спокійним. Він виконував все, що ми йому казали. Мати припинила бути заляканою і вогник життя заблищав у неї в очах.

Мої часті зустрічі з коханим зробили своє діло — придушили сумління, в корені. Дмитро пішов з церкви. Скандалу завадив мій батько. Він в один момент став дуже люб’язний до Дмитра, тягнувся до нього як до сина. Закляття відьми працювало. Мій жахливий батько став ручним, м’яким і поступливим. Через два місяці його розбив інсульт, він не помер, але був немічним. Я ненавиділа його, і раділа. Я стала іншою. Та відьма, тоді, спалила мою душу. Тільки, в той час я це не розуміла.

Гроші роблять своє діло, в церкві скоро забули про відступника Дмитра.

Через рік ми одружилися. Здавалося, наше щастя буде безмежним. Через 15 років Дмитро вже керував цим університетом. Він і був його засновником. Чоловік набув великої популярності серед знаті, але він ніколи не забував і простих людей. Дмитро відкривав школи по селах, навчав сільських дітей. Але власних в нас так і не було. Іноді, його пригнічувало сумління. Він замикався в собі, уходив з дому, блукав десь на болотах. І знову, мені допомагала відьма. Щоправда, багато чого вона розкрила мені, наприклад приготування відьомських відварів. Я вчилася в неї залюбки. Олену я не відпускала від себе, тепер вона по-іншому служила мені. Те, на що я перетворювалася, подобалось мені. Я отримувала владу, силу.