Читать «Блукаюча у часі» онлайн - страница 53

Хоча і були моменти, які до нестями лякали. Наприклад, мені всюди здавався Вадим, він вештався по парку, бачила його у дзеркалах і воді. Тому я припинила їздити до Ханни. Я не бачила її років три. Але зовсім інше бентежило. Напади Дмитра ставали частіше і частіше. Я боялася, що в такому стані він може щось зробити собі. Чоловік карав себе, що зрадив віру. Він думав (!), що сам мене спокусив. Я бачила, куди рано чи пізно приведе його стан. Мені майнула думка, розвіяти те багаторічне закляття. Воно відпустить його. Не піде ж він від мене? Довго вагаючись я поїхала все ж таки до відьми. Зайшовши до її оселі побачила, замість того охайного багатого приміщення — руїни. Стеля обвалилася, стіни пошарпалися, колись гарні меблі були згорілими. Дуже брудно, ціла зграя пацюків копошилися у кутку. На тахті лежала жінка. Стара, страшна, із жовтою шкірою, зсудомленими руками, без ніг…

— Я знала, що ти прийдеш… — Прошепотіла вона. — Мені стало погано, нудота підійшла до горла. Я прикрила рот рукою. — Не йди… — Немов прочитала мої думки відьма. Вона протягнула до мене те, що колись було рукою, а зараз… Щось подібне, — йди. Йди до мене. Не бійся. Я помираю. — Стримуючи блювання, я взяла її за руку, як добре, одягнула рукавички. Обов’язково спалю їх потім. Відьма видала щось подібне до усмішки.

— Час розплати прийшов моя чудова пані Моніка.

— Про що ти?

— Я допомагала тобі, тепер ти допоможи мені.

— Що ти хочеш щоб я зробила?

— Скоро я помру. — Відьма Ханна закашлялася, кров’яна мокрота покрила її губи. — І на мене чекає пекло. А я туди не піду. Ти поховаєш мене, а через два дні, на молодий місяць викопаєш, проведеш ритуал, якого я навчала тебе. Так — так, ти знаєш про що я кажу. — Я висмикнула руку.

— Ти божевільна стара!

— А ти тепер моя!!!! — Вона спромоглася піднятися на лікті. — Ти будеш служити мені сто років. А якщо ти не відкопаєш і не оживиш мене, всі мої помічники придушать уві сні всіх, кого ти любиш. — Очі відьми стали скляними. — Я чую як біси розпалили вогонь ще дужче, вони кличуть мене, кличуть! — Стара на мить впала в забуття. Я вся тремтіла так, що зуби цокотіли. Так, все так. Ця відьомська курва разом зі своєю служницею Оленою провели мою ініціацію. В ніч на Юрія я зробила хрест з одежі та окропила його водою із коров’ячого сліду — паплюження віри. Займалася коханням на цьому хресті із чоловіком, якого забрала у Бога. Занапастила Вадима. Навчалася у відьми злої, темної сили. Втягнула і свою мати та батька. Хоча за нього я не жалкувала. Про що я!!!! Все це не могло так змінити мене, може я і була такою все життя? Ці дії були частиною ритуалу посвячення в відьми. Ханна набирала собі служниць.

— Щоб ти здохла! — Крикнула я їй і вибігла з будинку. Коли я повернулася додому, погані передчуття стиснули мої груди. Дмитра не могли знайти. Він знов подався на болото. Ми шукали його до вечора і знайшли в зашморгу. Нам вдалося його врятувати, це був перший раз. З переляку я дала розпорядження про поховання відьми. Навіть замовила служіння в церкві, куди ми не ходили через стан чоловіка. Потроху життя налагодилося. Звісно я не відкопувала відьму і ніякі чорти не дошкуляли мені. З часом я заспокоїлася, але пильнувала чоловіка, приступи якого хоч і спали, але все одно іноді повторювалися. Він не ліз у петлю, але блукав по болотах.