Читать «Блукаюча у часі» онлайн - страница 41

— Отець Дмитро буде вас вінчати. — Сказав батько. Земля провалилася під ногами. Тихим, шершавим, немов замшевим голосом пастор сказав: «Для мене це велика честь». — І саме цей його погляд перевернув все з ніг на голову. Я могла заприсягтися, що він небайдужий до мене. Ні. Це погляд чоловіка, який пристрасно бажає жінку. Або ж мені це все тільки здалося? Я бачила тільки те, що хотіла.

Їли переважно мовчки. Говорили чоловіки, всі, окрім отця Дмитра. Навіть мій горе-наречений щось казав, постійно запихаючись їжею. Він був потворний. Вочевидь, це почуття було в нас взаємне. Йому більш до вподоби була Олена, яка червоніла кожний раз, як він до неї звертався. Про смаки не сперечаються, так, але наречений зі всіма своїми свинячими прошарками й бородавками був огидним. Він нацупив слинявчик, їв як свиня. Облизував жирні пухкі пальці на яких лопалися важкі кільця. Чоловіки гомоніли, наречений хрюкав і пхав ногою компаньйонку, Олена всміхалася, їй, здається, він подобався. Все це скидалося на сюрреалістичну картину. Отже, вечеря затяглася, здавалося вона не скінчиться ніколи.

— Отче, я прийду завтра на сповідь.

— Я буду чекати. — Він подивився на нареченого із жалістю. Дмитро врешті співчував мені та розумів мою відразу.

— Вона в нас дуже набожна. — Сказала мати гладячи мене по руці. Знала б вона про об’єкт мого захоплення!

Наступного дня я вже стояла біля церкви. Я все вирішила. Якщо він погодиться, ми втечемо, одружимося в іншому місті й батько нічого не зможе зробити. Мрії про те, як ми живемо, скромно, при церкві, дало мене надію на найкраще. Це були наївні думки. Вночі я майже не спала, тому темні круги під очима ярко контрастували з блідою шкірою. Пастор відразу це помітив. За моїм проханням він сповідував мене не в сповідальні. Ми сиділи на сходинках біля вівтаря. Дві монахині прибирали після меси в залі.

— Ти хотіла мені щось сказати?

— Так.

— Кажи як є, не мовчи…

— Це непросто.

— Ви все ж?

— Я не хочу заміж за ту свиню!

— Шшш! Не кажи так. Ти в храмі Божому. — Монахині озирнулися. Винувато Дмитро посміхнувся їм.

— Ви все бачили на власні очі, отче. Він бридкий. І залицяється до моєї Олени, але в мене є і друга причина. Я до безтями кохаю іншого! — Я вхопила його за руку.

— Я знаю. Я бачу. Але твоє кохання одноголосе. — Він намагався забрати свою руку. Мені здалося, що дотики були неприємні для нього. Мої дотики?! Раніше він вільно тримав мене за руку.

— Чому ж?!

— Моніка, все своє життя і любов, я присвятив Богові. Прийнявши обітницю безшлюбності, я знав, від чого відмовляюся і на що йду.

— Це несправедливо!

— Ти така молода, — він погладив мене по щоці. Я затамувала подих. — Пробач, але…

— Ти не кохаєш мене?

— Зрозумій, я люблю тебе як сестру. Ти ж, повинна підкоритися волі батька. Це твій обов’язок. — Я не на жарт образилася. Тоді мені здалися його слова просто жахом. Я бачила, що він не кохає мене, але ж і байдужим не був? Можливо, він відчував до мене фізичний потяг, але його моральність була вищою за це. Я жадала, щоб він кохав мене, кохав як я його. Я переконала себе в щирості його почуттів і в тому, що він не може в цьому зізнатися.