Читать «Блукаюча у часі» онлайн - страница 39

Моя сім’я була набожною. Але кожну ніч мені снилися незрозумілі, гріховні сни. Чоловік, обличчя якого я не бачила, приходив до мене. Я відчувала його теплі руки на своєму обличчі, його погляд пестив мене. Його присутність подобалася мені, він був рідним та таким своїм. Я віддавалася безсоромно тим почуттям, з насолодою. Я знала запах його тіла, його шкіру на дотик. Він пестив мене. Посміхався. Це єдине, що я пам’ятала на ранок — його посмішку. Тонкі дбайливі губи. Святий отець, якому я сповідувалася, казав, що це диявол спокушає мене, треба молитися кожного дня з ранку до вечора, цілий день, поки нечистий не відступить. Тоді мені було шістнадцять років. Наталя, це було дуже — дуже давно. Святому отцю було трохи за двадцять, він недавно приїхав із семінарії. Люди тягнулися до нього, відчували його тепло, чесність, порядність. Він був простим і добрим, небайдужим до інших. До того ж, зовнішність його… ох, Наталя, неможна бути таким гарним і таким недоступним. Він мав чорне густе волосся, рука сама тягнулася попестити його. Широкі рівні вилиці. Посміхаючись, він щулив великі карі очі й дві ямочки на щоках надавали грайливо-хлоп’яцького вигляду. Здавалося, що цей чоловік просто натягнув рясу аби побавитися. Його сан, ця духовна одежа ще більше приваблювали до нього. Його краса, вона спокушала. Губи святого отця не повинні були читати молитви. Вони були створені для поцілунків. Проте, молодий священик був непорушний. Всього себе віддав служінню. Зовнішня привабливість і наївність, в доброму сенсі цього слова, вели на сповідь всіх жінок в місті. Як і мене. Щонеділі, я, моя компаньйонка Олена, ти ж знаєш її тепер як пані Шовтенко, та двоє охоронців прямували на сповідь до отця Дмитра.

В чому я повинна йому сповідатися? Отже, була ще дитям, до нестями закоханим дівчиськом. Але мій батько обожнював робити все за правилами. Тим паче, родина потенційного чоловіка вимагала набожної нареченої. Мені ж це було на радість, бачити Дмитра, розмовляти з ним. Мати змогу тримати за руку.

— Отче, мені знову наснився той сон.

— Молися, дитина моя. Бог з тобою і не залишить тебе. — Крізь завісу я намагалася розгледіти обличчя священика. Ширма була кольору кави, тому я бачила тільки обриси профілю.

Це просо гріх бути таким гарним, думала я. Отже, чудово знала природу своїх снів. Саме думки про мого пастора викликали їх. Мені було і соромно за ці думки, і водночас, я нічого не хотіла з цим робити.

— Отче, я кохаю чоловіка, якого кохати не можна.