Читать «Блукаюча у часі» онлайн - страница 15

Візок стояв на місці, на ньому був хлопець, роздягнутий до поясу. Мав міцний спортивний торс. Ноги в нього були повиті травою і квітами. Плечі вкриті жовтим плащем, зав’язаним на шиї стрічками. На голові красувалася діадема, граючи різнобарв'ям квіточок. Візок сяяв білими шарами — гірляндою. Хлопець весело розмахував рукою, іншою тримав кубок.

— А ось і мої помічниці!!!! — Похитнувшись, він став гопцювати.

— Наш Дажбог почав вже святкувати. — Сказала Моніка сміючись.

— Нехай почнеться дарування! — Вигукнула Фрау Грільда. Музики одразу змінили музику на веселішу й жвавішу. Моніка пояснила, що після цих слів всі будуть зносити дари до візка, танцювати, їсти, пити, співати, розважатися одним словом. Потім коло капища розведуть вогонь і принесуть жертву Дажбогу. Якщо він благословить нас, то вогонь повинен перекинутися й на інших ідолів.

Свято в розпалі. Музики грають, люди співають, танцюють, спілкуються. Моніка танцює так природно, вона відчуває настрій мелодії, рухи плавні й граційні. Я ж, ніби випадковий гість, на чужому святі.

— Моніка, якось я не можу. — Врешті сказала я, після невдалих спроб станцювати, — відчуваю себе незграбою.

— Ти просто не можеш розслабитися. Я допоможу тобі. Зараз. — Вона заскочила до Дажбога, вихопила у нього кубок і протягла мені.

— Що це? — Усміхаючись Моніка випила з нього.

— Ах, божественний нектар, — сказала вона зі смаком прицмокуючи губами. — Тримай, спробуй. Ну ж бо! — Я випила одним духом. Горло обпекло приємним гарячим смаком вина.

— От і молодець. — Моніка повернулася до хлопця і почала коло нього танцювати. Це більш було схоже на залицяння, еротичні рухи. Хлопець вхопив талію дівчини й припав з жагою до її губ. Моніка здається була не проти. Вона скинула з нього корону і жбурнула її осторонь. Не втримавши рівновагу божество зі своєю мавкою впали за візок.

Всі навколо гарцювали та сміялися. У мене поплило перед очима, паморочилася голова. Музику я чула десь здалеку. Я присіла коло візка, скоріш сповзла. На очі мені потрапила діадема Дажбога. Я плазувала до неї на колінах, бо після того ковтка вина, сп’яніла вмить. Начепивши її собі на голову, спробувала встати, але плюхнулася дупою о землю. Яка тут густа трава і скільки ніг. З — під візка виповзла Моніка. Дажбог, здається, не міг навіть і повзти.

— О, подруга. Що тут робиш?

— Вивчаю закон гравітації!

— А що це ти начепила? — Моніка зняла з мене діадему і безглуздо плюхнула її собі на голову.

— Ко-ро-на! — Чомусь я прокричала це слово по складах. — А де … цей… Як його там…

— Дажбог?

— Так.

— А, там. — Вона показала десь за візок. — Він теж вивчає закон цієї..

— Гравітації!

— Так! — Діадема впала з її голови й ми обидві подивились на те, що з неї лишилось: квіти повилазили й стирчали на різні боки стрічки.

— Чим ти мене обпоїла? Моніка! — Моніка сперлась об колесо візка та почала куняти.

— А…Той. Наливка. Одна жіночка робить у місті. Найулюбленіший напій студентів! — Важко сказавши це, вона впала в сплячку. Попереду себе я побачила ноги, гарні пружні ноги. Піднявши голову я розгледіла якогось чорта. Він мав гіллясті роги, гостру борідку і тонкі вуса. Обличчя розмальоване зірками. Чорт нахилився до мене, а очі в нього гарні, занадто крижані правда, і брова такі чорні густі. Він уважно роздивлявся мене, потім Моніку. Здається він усміхався.