Читать «Астрід Ліндгрен. Малий і Карлсон, що живе на даху» онлайн - страница 38

- Ось бачите, я не перебільшую,- сказав Карлсон.- Цей пес вміє геть усе.

- Пхе! - мовив Кірре й відсунув стільця від калюжки.- Таку штуку зробить кожний звичайний собака! От хай, цей Альберг трохи поговорить. Оце вже буде важче, ха-ха-ха!

Карлсон звернувся до цуценяти:

- Хіба тобі важко говорити, Альбергу?

- Ні,- відповів Альберг.- Мені важко говорити лише тоді, коли я курю цигарку.

Малий, Гунілла й Крістер аж підскочили з подиву, бо й справді здавалося, що говорить Альберг. Проте Малий усе-таки подумав, що то просто Карлсонові витівки. Та й добре, бо він хотів мати звичайного пса, а не такого, що вміє говорити. [357]

- Любий Альбергу,- вів далі Карлсон,- може, ти розповіси своїм друзям... і Кірре теж, щось із свого собачого життя?

- Залюбки,- погодився Альберг.

І він почав оповідати, грайливо вистрибуючи навколо Карлсона.

- Якось увечері я був у кіно.

- Еге ж, ти був у кіно,- сказав і собі Карлсон.

- Так, і побіч мене на тій самій лаві сиділо дві блохи,- вів далі Альберг.

- Невже? - здивувався Карлсон.

- Так. І як ми після кіно вийшли на вулицю, одна блоха сказала другій: «Що ми будемо робити: підемо додому пішки чи поїдемо на собаці?»

Всі діти вважали, що вистава була гарна, хоч, щоправда, ніяких штук їм не показували. Лише Кірре був невдоволений.

- Скажи йому, нехай він спече булочку,- поглузував він.

- Ти спечеш булочку, Альбергу? - спитав Карлсон. Альберг позіхнув і ліг на підлогу.

- Ні, не спечу,- відповів він.

- Ага, він таки не вміє пекти булочки! - зрадів Кірре.

- Не спечу, бо не взяв із собою дріжджів,- пояснив Альберг.

Усім Альберг сподобався, та Кірре не здавався.

- Тоді нехай він політає. На це не треба дріжджів.

- Ти політаєш, Альбергу? - спитав Карлсон собаку. Здавалося, що Альберг спить, проте він усе-таки відповів Карлсонові:

- Що ж, можу трошки політати, але якщо й ти будеш зі мною, бо я обіцяв мамі ніколи не літати самому.

- Тоді ходи сюди, любий Альбергу,- сказав Карлсон і взяв цуценя на руки. [358]

А за мить Карлсон з Альбергом уже летіли. Спочатку вони піднялися під стелю і трохи покружляли навколо лампи, а потім вилетіли крізь вікно. Кірре аж зблід з подиву.

Всі діти кинулись до вікна подивитись, як Карлсон і Альберг ширяють над дахом.

Проте Малий злякано крикнув:

- Карлсоне, Карлсоне, вертайся назад із моїм собакою! І Карлсон послухався. Він зразу вернувся до кімнати і випустив Альберга на підлогу.

Альберг стріпнувся. Він мав дуже розгублений вигляд: можна було подумати, що то його перший політ у житті.

- Ну, на сьогодні вже годі. Більше нема чого показувати,- мовив Карлсон.- А це тобі,- додав він і легенько штовхнув Кірре.

Кірре не зрозумів, чого Карлсон хоче.

- Давай цукерок! - сказав той.

Кірре вийняв свій пакуночок і віддав його Карлсонові [359] - але спершу таки встиг узяти з нього ще один цукерок.

- Я ще не бачив такого ненажерливого хлопця! - сказав Карлсон. Потім він занепокоєно оглянувся навколо.- А де коробка зі збором на благодійну справу? - спитав він.

Гунілла пішла по коробку. Вона гадала, що тепер, коли Карлсон має стільки цукерків, він хоч почастує всіх. Та він схопив коробку й заходився рахувати цукерки.