Читать «Астрід Ліндгрен. Малий і Карлсон, що живе на даху» онлайн - страница 36

Тим часом песик, немов ракета, помчав до кімнати Малого. Діти кинулися за ним. Малий нетямився з радощів.

- Він хоче жити в мене! - вигукнув він.

Цієї самої миті у вікно залетів Карлсон, що живе на даху.

- Гей-гоп! - крикнув він.- Це ви собаку випрали, що на ньому так збіглася шерсть? [351]

- Це ж не Йофа, хіба ти не бачиш? - сказав Малий.- Це мій собака.

- Ні, не твій,- заперечив Крістер.

- У тебе нема собаки,- озвалась і собі Гунілла.

- А от у мене там, нагорі, тисячі собак,- сказав Карлсон.- Найкращий у світі собачник - це...

- Щось я не бачив ніяких собак, коли був у тебе,- перебив його Малий.

- То їх просто не було вдома,- пояснив Карлсон.- Вони всі порозліталися. Адже мої собаки вміють літати, як і я.

Малий не слухав Карлсона. Тисячі собак, що вміють літати, не могли зрівнятися з його маленьким ласкавим цуценям.

- Ні, я таки думаю, що в нього нема господаря,- знову сказав він.

Гунілла нахилилась до собаки.

- Принаймні на нашийнику в нього написано «Аль-берг»,- мовила вона.

- Звісно, це прізвище його господаря,- додав Крістер.

- А може, той Альберг уже помер? - сказав Малий.- А як він навіть живий, то не любить собаки, бо не дбає про нього.

Раптом у Малого з'явилась інша чудова думка.

- А може, це собаку звуть Альбергом? - сказав він і з надією глянув на Крістера й Гуніллу.

Але ті лише засміялися.

- У мене багато собак теж звуться Альбергами,- мовив Карлсон.- Гей-гоп, Альбергу!

Цуценя підстрибнуло до Карлсона й весело загавкало.

- Ось бачите! - вигукнув Малий.- Він знає, що його звуть Альберг! Ходи сюди, любий Альбергу!

Гунілла знову схопила цуценя. [352]

- На нашийнику є й номер телефону,- безжально сказала вона.

- Ну й що ж, собака має власний телефон,- мовив Карлсон.- Скажи йому, хай зателефонує й попередить свою господиню, що повернеться пізно. Мої собаки завше телефонують, коли затримуються.

Він погладив цуценя пухкою ручкою.

- Один із моїх собак - до речі, його теж звати Альберг - якось днями затримався,- вів далі Карлсон,- і хотів зателефонувати додому, щоб попередити мене, але трохи переплутав номер і попав до старої майорихи, що живе на Кунгсгольмі. Коли вона збагнула, що біля телефону собака, то сказала: «Ви набрали не собачий номер».- «Чого ж ви тоді відгавкуєтеся?» - ввічливо спитав Альберг. От який він розумний пес!

Малий не слухав Карлсона. Його тепер ніщо не цікавило, крім цуценяти. І навіть, як Карлсон заявив, що хотів би трохи погратися, Малий не звернув на нього уваги. Тоді Карлсон відкопилив спідню губу й сказав:

- Я не граюся! Ти тільки й знаєш, що своє цуценя, а мені хочеться чимось розважитись.

Гунілла й Крістер підтримали його. Карлсон миттю перестав супитись.

- Давайте влаштуємо виставу,- запропонував він.- Відгадайте, хто найкращий у світі штукар?

Малий, Гунілла й Крістер відразу вгадали: мабуть, Карлсон, що живе на даху.

- Отже ми домовилися, що влаштуємо виставу,- сказав Карлсон.

- Так,- відповіли діти.

- І домовилися, що вхідний квиток коштуватиме один цукерок,- вів далі Карлсон.