Читать «Астрід Ліндгрен. Малий і Карлсон, що живе на даху» онлайн - страница 40

- Собаки мені, мабуть, довіку не подарують,- сказав він.- Але, звичайно, я матиму багато інших подарунків. [362]

Тому я вирішив бути веселий цілий день і зовсім не думати про пса.

- Крім того, ти маєш мене,- сказав Карлсон.- А я ж, сподіваюсь, трохи кращий за собаку!

Він схилив набік голову і глянув на Малого.

- Цікаво було б мені знати, які ти одержиш подарунки. Чи в тебе будуть цукерки? Якщо будуть, то, я гадаю, їх треба зразу віддати на благодійну справу.

- Добре, коли я дістану цукерки, то віддам їх тобі. Малий залюбки зробив би для Карлсона все, особливо тепер, коли вони мали розлучитися.

- Карлсоне, післязавтра я на ціле літо їду до своєї бабусі,- сказав Малий.

Спочатку Карлсон посумнів, але потім поважно заявив:

- Я теж поїду до своєї бабусі. Вона набагато бабусіша за твою.

- А де твоя бабуся живе? - спитав Малий.

- У будинку, де ж іще? Чи ти, може, гадаєш, що в неї немає хати і вона цілу ніч бігає?

Більше вони не говорили ні про Карлсонову бабусю, ні про день народження Малого, бо було вже пізно і Малий мусив якнайшвидше лягати в ліжко, щоб не проспати своїх іменин.

Настав ранок. Малий, прокинувшись, лежав і чекав, що ось-ось відчиняться двері і всі зайдуть вітати його - з іменинним тортом і подарунками. Хвилини спливали страшенно довго. Малий уже не міг дочекатися. Йому аж млосно стало з нетерпіння.

Та ось у передпокої почулася хода і з-за дверей долинув спів: «На многі літа». Двері відчинились, і на порозі з'явилися всі - мама, тато, Боссе й Бетан.

Малий підвівся на ліжку, і очі в нього заблищали,

- Вітаємо тебе, любий синку! - мовила мама. [363]

- Вітаємо! - проказали всі.

І перед Малим поставили тацю. На ній був торт з вісьмома свічечками та інші подарунки.

Подарунків було багато - хоч, здається, менше, ніж він звичайно отримував на іменини. Тільки чотири пакуночки. Малий швидко порахував їх.

Але тато сказав:

- Може, ти вдень одержиш ще щось - не конче ж усі подарунки діставати вранці.

Малий дуже радів своїм чотирьом пакуночкам. У них виявились: коробка кольорових олівців, іграшковий пістолет, книжечка й нові сині штанці. Все йому страшенно сподобалось. Які вони гарні - і мама, і тато, і Боссе, і Бетан! Ніхто не має таких гарних батьків і таких уважних сестри та брата!

Малий кілька разів вистрілив із пістолета. Звук був чудовий. Вся родина сиділа на краю ліжка і слухала, як він стріляє. О, він дуже любив їх усіх! [364]

- Подумати лише, минуло вже вісім років, відколи цей пуцьвірінок з'явився на світ! - сказав тато.

- Так, час збігає! - зітхнула мама.- А пам'ятаєш, який того дня був дощ у Стокгольмі?

- Мамо, то я народився тут, у Стокгольмі? - спитав Малий.

- Ну звичайно, в Стокгольмі,- відповіла мама.

- Але ж Боссе й Бетан народилися в Мальме?

- Так, у Мальме.

- А ви, тату, народилися в Ґетеборзі? Ви якось мені казали...

- Авжеж,- відповів тато.

- А ви, мамо, де народилися?

- В Ескільтуні,- сказала мама. Малий палко обняв її.

- Яке щастя, що ми всі зустрілися! Всі з ним погодились.

Потім вони ще раз проспівали Малому «На многі літа», а Малий ще раз вистрілив з пістолета. І який був луск!