Читать «Астрід Ліндгрен. Малий і Карлсон, що живе на даху» онлайн - страница 39

- П'ятнадцять,- сказав він.- Якраз стане на вечерю! Гей-гоп, діти, я поспішаю додому вечеряти!

І Карлсон зник за вікном.

Діти почали розходитись. Гуніллі й Крістерові теж час було додому. Малий залишався з Альбергом, а йому саме цього й хотілося. Він взяв цуценя на руки, сів на стілець і почав нашіптувати йому ніжні слова. Песик лизав його в обличчя, а потім заснув. Уві сні він солодко сопів.

Та коли повернулася з пральні мама, все жахливо змінилось. Мама ніяк не вірила, що в Альберга немає господаря. Вона зателефонувала по номеру, що був на нашийнику в собаки, і розповіла, що її син знайшов маленького чорного пуделя.

Тим часом Малий стояв поруч неї з песиком на руках і водно шепотів:

- Любий, добрий боже, зроби так, що це був не їхній собака!

Та ба - виявилося, що песик таки їхній!

- Знаєш, синку, хто господар Бобі? - спитала мама, поклавши трубку.- Хлопчик, що зветься Стафан Альберг.

- Бобі? - здивувався Малий.

- Авжеж, так звуть собаку. Стафан півдня проплакав за ним. О сьомій він прийде забрати Бобі. [360]

Малий нічого не сказав, тільки трохи зблід, і в очах йому потемніло.

Він пригорнув цуценя і зашепотів йому на вухо так, щоб не чула мама:

- Любий Альбергу, як би я хотів, щоб ти був мій песик!

Проте о сьомій годині прийшов Стафан Альберг і забрав цуценя.

А Малий лежав на своєму ліжку й гірко плакав.

Карлсон приходить на іменини

Настало літо. Навчання в школі скінчилося, і Малий лаштувався їхати до бабусі. Але перед цим мала відбутись одна дуже важлива подія - Малому сповнялося вісім років. О, як довго він чекав на свої іменини! Чи не від самого того дня, коли йому минуло сім років.

Дивно, як багато часу минає між днями народження. Майже стільки, як між різдвяними святами!

Увечері напередодні іменин Малий мав розмову з Карлсоном.

- Завтра в мене день народження,- сказав Малий.- Прийдуть Гунілла й Крістер, і в моїй кімнаті для вас накриють стіл...- Малий замовк і спохмурнів.- Я б залюбки запросив і тебе,- додав він,- але ж...

Мама так сердилась на Карлсона, що дарма було й просити в неї дозволу. Карлсон насупився, як ніколи, й заявив:

- Я не граюсь, як ти не запросиш мене. Я теж хоч повеселитися.

- Гаразд, гаразд, приходь,- квапливо сказав Малий.

Ні, хай буде, що буде, а він таки поговорить із мамою. Він не буде святкувати іменин без Карлсона. [361]

- А чим нас пригощатимуть? - спитав Карлсон. Він уже перестав супитися.

- Звісно, тортом,- відповів Малий.- Мені спечуть іменинний торт з вісьмома свічечками.

- Оце добре! - втішився Карлсон.- Слухай, знаєш, що мені спало на думку?

- А що? - спитав Малий.

- Попроси маму, нехай вона краще спече тобі замість одного торта з вісьмома свічечками вісім тортів з однією свічечкою.

Малий не думав, що мама на таке згодиться.

- А подарунки ти якісь дістанеш? - спитав Карлсон.

- Не знаю,- відповів Малий і зітхнув.

Він був певен, що однаково не одержить того, чого найбільше в світі бажає.