Читать «Астрід Ліндгрен. Малий і Карлсон, що живе на даху» онлайн - страница 37

- Так,- погодились діти.

- І ще ми домовимося, що всі цукерки підуть на благодійну справу,- мовив Карлсон. [353]

- Хай буде так,- сказали діти трохи здивовано.

- І що є тільки одна благодійна справа - догоджати Карлсонові, що живе на даху.

Діти ззирнулися.

- А може...- почав Крістер.

- Ми домовилися! - закричав Карлсон.- А то я не граюся.

Так і домовились: усі цукерки забере Карлсон, що живе на даху.

Крістер і Гунілла помчали на вулицю й розповіли всім дітям, що нагорі в Малого зараз почнеться велика вистава. І всі, хто мав хоч п'ять ере, подався до крамнички купувати «вхідний цукерок».

Потім Гунілла стала біля дверей до кімнати Малого: вона відбирала цукерки і клала їх у коробку. На коробці кольоровим олівцем написано: «На добродійні заходи».

Посеред кімнати Крістер поставив в один ряд стільці - там мали сидіти глядачі. Куток кімнати завісили ковдрою. Звідти долинав шепіт і собачий гавкіт.

- Що нам показуватимуть? - спитав один хлопчик, на ім'я Кірре.- Коли якусь дурницю, то я заберу назад свій цукерок.

Ні Малий, ні Гунілла, ні Крістер не любили Кірре: йому завжди щось не подобалося.

Та ось нарешті з-за ковдри з'явився Малий. Він тримав на руках цуценя.

- Зараз ви побачите найкращого в світі штукаря і вчену собаку Альберга,- виголосив він.

- Як вам уже сказали... виступає найкращий у світі штукар,- почувся з-за ковдри голос, і перед глядачами з'явився Карлсон. Голову йому прикрашав циліндр, що належав татові Малого, а на плечі Карлсон накинув мамин картатий фартух, зав'язавши його поворозки спереду в розкішний бант. Фартух правив Карлcонові [354] за чорний плащ, такий, як звичайно носять штукарі. Всі заплескали в долоні. Всі, крім Кірре.

Карлсон самовдоволено вклонився. Потім скинув з голови циліндра й показав усім, що циліндр порожній,- так само, як роблять штукарі.

- Прошу, шановні панове, переконайтеся, що в циліндрі нічого нема, анічогісінько!

«Зараз він витягне звідти кролика,- подумав Малий, бо таке він бачив колись у цирку.- Ото буде дивина, як Карлсон справді витягне з циліндра кролика!»

- Як я вже сказав, тут нічого немає,- похмуро вів далі Карлсон.- І не буде, коли ви сюди самі нічого не покладете,- додав він.- Я бачу, що тут сидять [355] малі ненажери і їдять цукерки. Зараз ми пустимо циліндр по колу, і кожен із вас покладе в нього по цукерку. Все це піде теж на благодійну справу.

Малий обійшов із циліндром дітей і назбирав трохи цукерків. Тоді віддав циліндра Карлсонові.

- Чогось у ньому дуже торохтить,- сказав той, піднімаючи циліндра.- Якби він був повний, то так не торохтіло б.

Карлсон узяв один цукерок і засунув до рота.

- Оце-то правдива благодійність! - сказав він і почав задоволено жувати.

Кірре не поклав у циліндр цукерка, хоч мав їх цілий пакуночок.

- Отже, мої любі друзі... і ти, Кірре,- сказав Карлсон,- перед вами вчений собака Альберг. Собака, що вміє робити все: телефонувати, літати, пекти булочки, піднімати лапу... одне слово - все! [356]

Тієї миті пудель справді підняв лапу - якраз біля стільця, де сидів Кірре, і зробив на підлозі калюжку.