Читать «Астрід Ліндгрен. Малий і Карлсон, що живе на даху» онлайн
Автор неизвестен
Астрід Ліндгрен. Малий і Карлсон, що живе на даху
Астрід Ліндгрен
Малий і Карлсон, що живе на даху
Джерело: А.Ліндгрен. Пеппі Довгапанчоха. Малий і Карлсон, що живе на даху. К.: Веселка, 1990. 620 с. С.: 265-378.
OCR & Spellcheck: SK (ae-lib.org.ua), 2004
Це перша частина трилогії.
Зміст
Про Карлсона, що живе на даху
Карлсон будує вежу
Карлсон грається в намета
Карлсон закладається
Карлсон жартує
Карлсон грається у привида
Карлсон виступає з ученим собакою Альбертом
Карлсон приходить на іменини
Про Карлсона, що живе на даху
У місті Стокгольмі, на звичайній собі вулиці, у звичайному собі будинку мешкає звичайна собі родина Сван-тесонів. Це звичайний собі тато, і звичайна собі мама, і троє звичайних собі дітей - Боссе, Бетан і Малий.
- Ба ні, я не звичайний хлопець,- каже Малий.
Але це неправда. Він таки звичайнісінький. Бо хіба мало є на світі семирічних хлопчаків, синьооких, кирпатеньких, з немитими вухами, в завжди подертих на колінах штанцях? Отож, що не кажіть, а Малий - звичайнісінький собі хлопець.
Боссе має п'ятнадцять років, і він любить грати в футбол куди більше, аніж учити уроки. Отже, він теж звичайний собі хлопчисько.
А Бетан чотирнадцять років, і в неї зачіска точнісінько така сама, як у інших звичайних собі дівчаток.
У цілому будинку є тільки одна незвичайна істота - Карлсон, що живе на даху. Так, він
Карлсон - кругленький, самовпевнений чоловічок, і до того ж він може літати. В літаках і вертольотах усі люди можуть літати, а ось літати сам собою, крім Карлсона, не вміє ніхто. Досить йому покрутити за ґудзика на животі, приблизно проти пупа, як на спині відразу [265] заводиться хитромудрий моторчик. Поки моторчик розженеться, Карлсон хвильку стоїть спокійно. Та ось моторчик працює на повну силу, і гульк - Карлсон уже здіймається й пливе в повітрі так граційно й поважно, немов якийсь директор, якщо можна уявити собі директора з моторчиком на спині.
Карлсон почуває себе чудово у своїй хатці на даху. Вечорами він сидить на ґаночку, попахкує люлькою і дивиться на зорі. З даху, звичайно, зорі краще видно, аніж з будь-якого іншого місця в будинку, отож і дивно, що так мало людей живе на даху. Але нікому з мешканців будинку й на думку не спадає, що на даху
Якось сажотрус помітив Карлсонову хатку, коли лаштувався чистити димаря, і дуже здивувався.
- Що за лихо? - мовив він сам до себе.- Хатка! Ніхто б не повірив! Хатка на даху! Звідки вона могла тут узятися?
Та потім він почав чистити димаря, зовсім забув про хатку і більше про неї не згадував.
Малий був дуже радий, що познайомився з Карлсо-ном. Як тільки прилітав Карлсон, Малому ставало цікаво й весело. Певне, Карлсонові теж було приємно познайомитися з Малим, бо як-не-як, а жити самому в хатці, що про неї ніхто навіть гадки не має, не дуже [266] ресело. Адже приємно, як хтось гукає: «Гей-гоп, Карлсоне!» - коли ти прилітаєш.
