Читать «Астрід Ліндгрен. Малий і Карлсон, що живе на даху» онлайн - страница 34

- Слухай, Малий,- почала вона,- я б дуже хотіла знати, хто це вирізав дірки в твоєму простирадлі. Тільки не згадуй мені про Карлсона, що живе на даху!

Малий мовчав і напружено думав. Адже їх таки вирізав Карлсон, а мама веліла йому й не згадувати про нього! Краще вже тоді нічого не казати й про злодіїв, бо ж мама однаково не повірить йому.

- Ну? - наполягала мама, не дочекавшись відповіді. [346]

- А ви не могли б спитати про це в Гунілли? - хитро сказав Малий, а сам подумав: «Нехай Гунілла розповість мамі, як усе було насправді, адже мама їй більше йнятиме віри!»

«Он воно що, то це Гунілла зіпсувала простирадло»,- подумала мама. І зраділа, що її син - такий гарний хлопчик, не наговорює на інших, а хоче, щоб Гунілла сама призналася в усьому.

Мама ніжно обняла Малого. Вона вирішила нічого більше тепер не розпитувати за простирадло, а при нагоді поговорити як слід з Гуніллою.

- Ти, видно, дуже любиш Гуніллу? - сказала мама.

- Еге ж, люблю,- відповів Малий.

Мама знов почала читати газету, а Малий тихенько сидів у неї на колінах і думав собі про своє.

Кого ж він усе-таки любить? Насамперед і найдужче... маму, потім тата. Любить він ще Боссе і Бетан... Так, здебільшого він їх справді любить... особливо Боссе. Проте часом він такий сердитий на них, що ладен хтозна-що з ними зробити. Карлсона, що живе на даху, він також любить. І Гуніллу. Мабуть, він одружиться з нею, коли виросте, бо хоч-не-хоч, а жінку треба мати кожному. Звичайно, найкраще було б одружитися з мамою... але це, здається, неможливо.

І раптом Малому сяйнула думка, що дуже його стурбувала. [347]

- Слухайте, мамо,- занепокоєно спитав він.- А коли Боссе виросте великий і помре, я повинен буду одру-, житися з його жінкою?

Мама здивовано відсунула від себе чашку з кавою.

- Чого це тобі раптом спало таке на думку? - спитала вона.

В її голосі бринів сміх, і Малий злякався, що сказав якусь дурницю, тому не хотів говорити далі. Але мама наполягала:

- Чому ти так думаєш?

- Таж мені дістався старий велосипед Боссе,- пояснив Малий.- І його старі ковзани... І ті ковзани, що він катався, коли був такий, як я... Я доношую його старі піжами, капці і все інше...

- Ну, а старої жінки Боссе тобі не дістанеться, я твердо обіцяю,- поважно вже сказала мама.

- А чи не можна мені буде одружитися з вами? - спитав Малий.

- Очевидно, ні,- відповіла мама.- Адже я одружена вже з татом.

Так, це була правда.

- Як погано вийшло, що і я, і тато любимо вас,- незадоволено сказав Малий.

Мама засміялася і сказала:

- Якщо ви обидва любите мене, то виходить, я справді гарна.

- Добре вам так казати,- зітхнув малий.- Ну що ж, доведеться одружуватися з Гуніллою. Нічого не вдієш.

І Малий задумався. Він міркував про те, що йому, певне, буде не так уже й приємно жити.весь час разом з Гуніллою. Адже вона часом буває така марудна. Добре жити з мамою, татом, Боссе й Бетан. За дружиною він би не нудьгував.