Читать «Астрід Ліндгрен. Малий і Карлсон, що живе на даху» онлайн - страница 21

- Коли б люди знали, як гарно гуляти на даху, вони б ніколи не ходили вулицями,- сказав Малий.- О, як тут гарно!

- Еге ж, і дуже небезпечно,- мовив Карлсон,- тому що легко можна дати сторчака. Я покажу тобі такі місця, де майже завжди падаєш. [313]

Будинки стояли так близько один до одного, що можна було вільно йти з даху на дах. Дивовижні виступи, мансарди*, димарі, куточки й закамарки надавали дахам цікавої різноманітності.

[* Мансарда - кімната на горищі.]

І справді, тут було так небезпечно, що аж мурашки бігали по спині. В одному місці між двома будинками була широка прогалина, і Малий трохи не впав у неї. Та Карлсон останньої миті схопив його, коли хлопець одною ногою висів уже за краєм даху.

- Ну що, весело? - спитав Карлсон.- Це якраз те, про що я тобі казав. Ану спробуй ще раз! [314]

Проте Малий не мав бажання пробувати ще раз. Йому й одного разу було забагато. Траплялося чимало таких місць, де доводилось майже лізти рачки, щоб не скотитися; Карлсон хотів, щоб Малий якомога більше натішився, тому не завжди вибирав найлегший шлях.

- А тепер, я гадаю, нам треба трохи пожартувати,- сказав Карлсон.- Вечорами я часто гуляю на дахах і люблю пожартувати з людей, що живуть у цих мансардах.

- Як пожартувати? - спитав Малий.

- Всяко, залежно з ким. Я ніколи не жартую двічі однаково. Вгадай, хто найкращий у світі жартун?

Раптом десь поблизу заплакало немовля. Малий і раніше чув дитячий плач, але потім стало тихо. Мабуть, дитина на хвильку заспокоїлась, а тепер знов почала плакати.

Плач долинав з вікна найближчої мансарди - такий жалібний і самітний.

- Бідне дитя! - сказав Малий.- Йому, певне, болить животик,

- Ми зараз йому поможемо,- мовив Карлсон.- Ходімо!

Вони пішли вздовж ринви і нарешті опинилися під вікном мансарди. Карлсон витяг шию і обережно зазирнув досередини.

- Дуже занедбана дитина,- сказав він.- Ну, звичайно, мама з татом десь вештаються.

Немовля заплакало ще жалібніше.

- Спокійно, тільки спокійно! - сказав Карлсон і перевалився через вікно.- Іде Карлсон, що живе на даху, найкраща в світі нянька.

Малий не хотів залишатися сам за вікном і поліз до кімнати слідом за Карлсоном, хоч і побоювався: що буде, коли раптом повернуться додому мама й тато дитини? [315]

Зате Карлсон анітрохи не боявся. Він пь дійшов до ліжечка, де лежало немовля, і полоскотав його біля шиї пухкеньким вказівним пальцем.

- Люлі-люлі-лю,- жартівливо проказав він.

Потім обернувся до Малого й пояснив:

- Так завжди заспокоюють маленьких дітей, коли вони плачуть.

З несподіванки немовля на мить затихло, та потім заревло ще дужче.

- Люлі-люлі-лю! - знову сказав Карлсон і додав: - А ще з дітьми ось як треба робити.

Він узяв немовля з ліжечка і кілька разів підкинув до стелі. Мабуть, дитині це сподобалось, бо раптом вона злегка усміхнулась беззубим ротиком.

Карлсон дуже запишався.

- Забавити дитину - невелика штука,- сказав він.- Найкраща в світі нянька...