Читать «Астрід Ліндгрен. Малий і Карлсон, що живе на даху» онлайн - страница 20

- Ні, не зможеш,- заперечив Малий.- Не зможеш, якщо я триматиму його на долоні і весь час дивитимусь на нього.

- Ну, закладімося! - знову сказав Карлсон.

- Ні,- відмовився Малий.- Я знаю, що виграю, і тоді ти знову забереш цукерок...

Малий відчував, що такий спосіб закладатися неправдивий. Адже коли він закладався з Боссе чи з Бетан, то винагороду діставав той, хто виграв.

- Я закладуся, але тільки в правдивий спосіб, щоб цукерок одержав той, хто виграє,- сказав Малий.

- Як хочеш, малий ненажеро. Отже, ми закладаємося, що я зможу в тебе взяти цукерок так, що ти не побачиш.

- Гаразд,- погодився Малий.

- Гокус-фокус-філіокус! - вигукнув Карлсон і схопив цукерок.- Гокус-фокус-філіокус,- знову сказав він і засунув його в рот.

- Стривай! - закричав Малий.- Я ж бачив, як ти його брав!

- Бачив? - перепитав Карлсон і швидко проковтнув цукерок.- Тоді ти знову виграв. Я ще ніколи не бачив хлопчика, якому б так щастило.

- Так... але цукерок...- почав Малий, зовсім збитий з пантелику.- Адже його мав дістати той, хто виграє.

- Еге ж, щира правда,- погодився Карлсон.- Однак цукерок зник, і я ладен закластися, що не зможу зробити так, аби він знову з'явився.

Малий промовчав, проте вирішив сказати мамі, як тільки побачить її, що розв'язувати суперечку словами - дурне діло. [311]

Він засунув руки в кишені. І - подумати тільки! -. там був ще один цукерок! Він його раніше не помітив. Великий, липкий, чудовий цукерок!

- Закладімося, що в мене є ще один цукерок! Закладімося, що я його зараз же з'їм! - закричав Малий і квапливо засунув цукерок у рот.

Карлсон насупився і сів на ліжко.

- Ти обіцяв бути мені за матір,- сказав він.- А сам тільки те й робиш, що напихаєшся ласощами. Я ще ніколи не бачив такого жадібного хлопчиська.

Він замовк і ще дужче насупився.

- До того ж я не дістав п'ять ере за те, що мене кусає шарф,- додав він.

- Не дістав, але ж у тебе не зав'язане горло! - мовив Малий.

- Хіба я винен, що в мене в хаті немає шарфа? Та якби він був, я б замотав ним шию, і він кусався б, і тоді я дістав би п'ять ере.

Він благально подивився на Малого, і на очах у нього виступили сльози.

- Я повинен терпіти через те, що в мене немає шарфа? Ти так думаєш, га?

Ні, Малий так не думав і тому віддав Карлсонові, що живе на даху, свого останнього п'ятака.

Карлсон жартує

- Ну, а тепер я хочу трохи розважитися,- заявив через хвилину Карлсон.- Ходімо погуляєм по дахах і там уже щось придумаємо.

Малий радо пристав на це. Він узяв Карлсона за руку, і вони разом вийшли на дах. Уже починало смеркати, і все довкола було дуже гарне: небо таке синє, як буває тільки весною, будинки, як завжди в присмерку, здава-312

лись якимись таємничими, парк унизу, де Малий звичайно грався, світився зеленню, ніби в казці, а від високих тополь, що росли на подвір'ї, аж до самого даху линув приємний запах.

Вечір був просто чудовий - саме гуляти на даху. Всі вікна стояли відчинені, і з них чути було найрізноманітніші звуки: тиху розмову, дитячий сміх і плач, гавкіт собаки, бренькіт на піаніно і брязкіт посуду десь на кухні. На вулиці загуркотів мотоцикл, а коли він промчав, з'явилась коняка, цокаючи копитами по бруку; за нею немилосердно торохтів візок.