Читать «Астрід Ліндгрен. Малий і Карлсон, що живе на даху» онлайн - страница 23

Гуль-Фія простягла рученята до пляшечки й нетерпляче зацмокала губами.

- Я зараз трошки підігрію молоко,- сказав Малий і передав дитину Карлсонові.

Поки він на плитці підігрівав пляшечку, Карлсон знов заходився вигукувати своє «люлі-люлі-лю» і підкидати немовля до стелі.

Через деякий час Гуль-Фія лежала вже в своєму ліжечку й міцно спала. Вона наїлася і була задоволена.

Малий упадав біля неї, Карлсон лоскотав її пальцем і кричав «люлі-люлі-лю», але Гуль-Фія все одно заснула, бо добре наїлася і була стомлена.

- А тепер, перше ніж піти звідси, ми трошки пожартуємо,- сказав Карлсон.

Він підійшов до шафки й дістав з тарілки ковбасу. Малий витріщив на нього очі.

- Ось побачиш, що я втну.- Карлсон почепив кружальце ковбаси на клямку кухонних дверей.

- Номер перший,- заявив він і задоволено кивнув головою.

Потім Карлсон підбіг до шафки. На ній стояв гарний білий порцеляновий голуб. Малий не встиг і слова вимовити, як Карлсон тицьнув у дзьоб голубові кружальце ковбаси.

- Номер другий,- мовив Карлсон.- А номер третій дістане Гуль-Фія.

Він настромив останнє кружальце на шпичку і засунув її в кулачок сонній Гуль-Фії. Це справді було смішно.

Здавалося, що Гуль-Фія сама пішла, взяла собі кружальце ковбаси і з ним заснула. Проте Малий про всяк випадок сказав: [319]

- Будь ласка, не роби цього!

- Спокійно, тільки спокійно! - відповів Карлсон.- Це назавжди відучить її маму й тата вештатися десь вечорами.

- Чому?

- Дитину, що сама встає і бере собі ковбасу, вони не наважаться більше лишити без нікого. Бо хтозна, що вона захоче взяти наступного разу. Може, татове пиво?

І Карлсон ще раз подивився, чи міцно тримає ковбасу маленька Гуль-Фія.

- Спокійно, тільки спокійно! - сказав він.- Я знаю, що роблю. Адже я найкраща в світі нянька.

Раптом Малий почув, що хтось піднімається сходами, і дуже злякався.

- Вони йдуть! - прошепотів він. [320]

- Спокійно, тільки спокійно! - сказав Карлсон, і вони обидва кинулись до вікна.

У шпарку вже встромили ключа. Малий подумав, що все пропало. Але, на щастя, він таки встиг перелізти через підвіконня.

За мить двері відчинились, і жіночий голос сказав:

- А маленька Сусана, люба мамина донька, спить собі та й спить!

- Еге ж, справді спить собі й спить,- озвався чоловічий голос.

Але потім почувся крик. Малий збагнув, що це мама й тато Гуль-Фії побачили у неї в руці ковбасу.

Малий не чекав, що буде далі, а кинувся доганяти найкращу в світі няньку - вона, зачувши голоси, швидко сховалася за димарем.

- Хочеш побачити волоцюг? - спитав Карлсон Малого, коли вони трохи відсапались.- Я маю тут в одній мансарді двох першокласних волоцюг.

Карлсон говорив так, ніби то були його власні волоцюги. Малий, звичайно, знав, що вони не його, та все одно захотів побачити їх.

З вікна мансарди, де мешкали волоцюги, долинав галас і сміх.

- О, та в них весело! - сказав Карлсон.- Ходімо побачимо, чого вони так радіють.