Читать «Астрід Ліндгрен. Малий і Карлсон, що живе на даху» онлайн - страница 22

Та закінчити він не встиг, бо дитина знов зайшлася плачем.

- Люлі-люлі-лю! - сердито гримнув Карлсон і ще дужче почав підкидати немовля вгору.- Люлі-люлі-лю! Чуєш, що я тобі кажу!

Але дитина верещала на все горло, і Малий простяг до неї руки.

- Дай, я візьму її,- сказав він.

Малий дуже любив дітей і при нагоді завжди просив [316] маму й тата подарувати йому маленьку сестричку, коли вже вони і нізащо не хочуть купити йому собаку.

Він узяв від Карлсона згорточок і ніжно притулив його до себе.

- Не плач, люба моя,- сказав він.- Ти ж така гарненька.

Дитина замовкла й подивилась на Малого блискучими поважними оченятами.

Потім знов засміялась беззубим ротиком і щось тихенько залебеділа.

- Це моє «люлі-люлі-лю» так помогло,- сказав Карлсон.- «Люлі-люлі-лю» завжди помагає, я вже тисячу разів пересвідчився в цьому.

- Цікаво, як вона зветься,- сказав Малий і легенько провів пальцем по ніжній щічці немовляти.

- Гуль-Фія,- заявив Карлсон,- дівчатка найчастіше мають таке наймення.

Малий ніколи не чув, щоб якась дівчинка звалась «Гуль-Фія», проте він подумав, що вже хто-хто, а найкраща в світі нянька знає, як звичайно називають дівчаток.

- Гуль-Фіє,, серденько, ти, певне, голодна,- сказав Малий, бо Гуль-Фія намагалася схопити губами його пальця.

- Якщо Гуль-Фія голодна, то ось тут є ковбаса й картопля,- мовив Карлсон, зазирнувши до кухонної шафки.- Жодна дитина не помре з голоду, поки Карлсон має ковбасу й картоплю.

Але Малому здалося, що Гуль-Фія не буде їсти ковбасу й картоплю. [317]

- Таких маленьких дітей годують молоком,- зауважив він.

- Ти гадаєш, що найкраща в світі нянька не знає, чим годують дітей, а чим ні? - спитав Карлсон.- Але якщо ти так наполягаєш, то я можу полетіти по корову! - Він сердито зиркнув на вікно й додав: - Хоч важко буде затягти корову крізь таке мізерне віконце.

Гуль-Фія марно ловила пальця Малого і жалібно пхикала. Вона, мабуть, таки справді була голодна.

Малий понишпорив у шафці, проте молока не знайшов: там тільки лежало на тарілці три холодні кружальця ковбаси.

- Спокійно, тільки спокійно! - сказав Карлсон.- Я згадав, де є молоко. Я сам інколи сьорбаю там. Гей-гоп, Малий, я швидко повернуся!

Карлсон покрутив за ґудзика на животі, і не встиг Малий рота розтулити, як він шугнув у вікно.

Малий страшенно перелякався. А що буде, як Карлсон, за своєю звичкою, застряне на кілька годин? Або як повернуться мама й тато Гуль-Фії і застануть її на руках у Малого!

Проте він недовго хвилювався: цього разу Карлсон не забарився. Гордий, мов півень, він залетів у вікно, тримаючи в руці пляшечку, з якої годують немовлят.

- Де ти дістав її? - здивувався Малий.

- Там, де завжди беру молоко,- відповів Карлсон.- На одному балконі в Естермальме.

- Ти що, поцупив пляшечку? - спитав Малий, зовсім переляканий.

- Ні, позичив,- відповів Карлсон.

- Позичив? Коли ж ти гадаєш віддати її?

- Ніколи!

Малий пильно подивився на Карлсона, але той лиш махнув рукою:

- Дурниці, не варто й згадувати. Якась там нещасна [318] пляшечка молока. Там є одна родина, що має трійнята, і на балконі в них у відрах із кригою повно-повнісінько пляшечок з молоком. Вони будуть тільки раді, що я позичив трошки молока для Гуль-Фії.