Читать «Астрід Ліндгрен. Малий і Карлсон, що живе на даху» онлайн - страница 19

Малому не гріх тепер було теж схитрувати. Він нітрохи не вірив, що гарячка в Карлсона спаде навіть від потрійної дози тих ліків, але йому дуже хотілося цього разу програти. В нього лишилася ще одна шоколадка, і він мав її дістати, коли виграє Карлсон.

- Ну що ж, давай закладемося,- погодився Карлсон.- Приготуй мені подвійну дозу! Коли треба збити гарячку, то нічим не слід нехтувати. Треба геть усе спробувати й подивитися, що з того вийде.

Малий приготував подвійну дозу ліків і всипав їх Карлсонові в роззявлений рот.

Потім вони знов посідали й мовчки почали чекати.

За півхвилини Карлсон, сяючи з радості, зіскочив з канапи. [308]

- Спала! - вигукнув він.- Гарячка спала! Ти знову виграв. Дай сюди шоколадку!

Малий зітхнув і віддав Карлсонові свою останню плитку.

Карлсон незадоволенно поглянув на нього.

- Таким упертим, як ти, взагалі не слід закладатися. Сперечатися можуть тільки такі, як я. Чи програв Карлсон, чи виграв, він завжди сяє, мов сонечко.

Якусь мить панувала мовчанка. Лише Карлсон дожовував шоколад. Нарешті він сказав:

- Коли вже ти такий ласун і ненажера, то давай поділимо решту по-братньому. В тебе є ще цукерки?

Малий понишпорив у кишені.

- Ось є три,- сказав він і вийняв два цукерки та одну мармеладку.

- Три надвоє не ділиться,- сказав Карлсон.- Це знає навіть маленька дитина.- І, швидко схопивши з долоні Малого мармеладку, він проковтнув її.- Отепер можна ділити,- додав він. [309]

Карлсон жадібними очима поглянув на два цукерки: один із них був ледь-ледь більший.

- Тому, що я дуже і дуже скромний, то дозволяю тобі взяти першому. Але не забудь, що той, хто бере перший, повинен вибрати менший цукерок,- сказав він і суворо глянув на Малого.

Малий трошки подумав і знайшов, що сказати:

- Я хочу, щоб перший узяв ти.

- Ну добре, як ти такий упертий! - мовив Карлсон і, схопивши більший цукерок, миттю засунув його до рота.

Малий подивився на менший цукерок, що лишивсь у нього на долоні.

- Стривай, ти ж сам казав, що той, хто бере перший, повинен вибрати меншого цукерка.

- Ех ти, малий ласуне,- дорікнув Карлсон.- А коли б ти вибирав перший, то який цукерок ти б узяв собі, га?

- Я справді взяв би собі менший,- твердо відповів Малий.

- То чого ти репетуєш? - спитав Карлсон.- Ти ж і так маєш менший.

Малий знову подумав, що, певне, це й є розв'язувати суперечку словами, як йому казала мама.

Але він ніколи не вмів довго гніватися, до того ж був радий, що в Карлсона вже минула гарячка. Карлсон теж згадав про це.

- Я напишу всім лікарям на світі,- мовив він,- і пораджу їм, чим лікувати гарячку. «Спробуйте «Знахарський порошок Карлсона, що живе на даху»,- напишу я.- Це найкращі в світі ліки проти гарячки!

Малий ще не з'їв свого цукерка. Він був такий гарний і смачний, що Малий хотів спершу на нього надивитися. Адже не встигнеш засунути цукерок до рота, як його вже й нема. [310]

Карлсон теж дивився на цукерок. Він довго не зводив з нього погляду, тоді нахилив голову й сказав:

- Закладімося, що я зможу взяти в тебе цукерок так, що ти й не побачиш.