Читать «Астрід Ліндгрен. Малий і Карлсон, що живе на даху» онлайн - страница 18

- Цього «Дуже самітного півня» намалював найкращий у світі майстер малювати півнів,- сказав Карлсон, і голос його затремтів.- Ох, яка ця картина прегарна й смутна! Але ні, мені не можна тепер плакати, бо від сліз піднімається температура.

Карлсон відкинувся горілиць на подушку і схопився за голову.

- Ти мав бути мені за матір, тож будь,- простогнав він.

Малий добре не знав, з чого йому починати, тому нерішуче спитав:

- Ти маєш якісь ліки?

- Маю, але не такі, як мені хочеться,- відповів Карлсон.- У тебе є п'ять ере?

Малий витяг з кишені штанів п'ятака.

- Спершу дай їх мені,-сказав Карлсон.

Малий дав йому монету, і Карлсон затиснув її в кулаці. Вигляд у нього був хитрий і вдоволений.

- Сказати тобі, які мені потрібні ліки?

- Скажи,- мовив Малий.

- «Знахарський порошок Карлсона, що живе на даху». Ти повинен узяти трохи цукерків, трохи шоколаду, додати стільки ж печива, все це потовкти й добре змішати. Як тільки ти приготуєш ці ліки, я відразу ковтну першу дозу. Вони дуже помагають від гарячки,- сказав Карлсон.

- Щось мені не віриться,- зауважив Малий.

- Давай закладемося,- запропонував Карлсон.- Закладаюсь на шоколадку, що вони допоможуть. [306]

Малий вирішив, що, певне, мама саме це мала на думці, як казала, що суперечку завжди можна розв'язати словами.

- Ну ж бо, закладімось! - наполягав Карлсон.

- Гаразд,- погодився Малий.

Він витяг одну з двох шоколадок, що купив у крамниці, і поклав на верстат, аби видно було, на що вони заклалися. Потім заходився готувати ліки за Карлсоновим рецептом. Він поклав у чашку кілька цукерків і кілька шматочків малинового мармеладу, додав трохи шоколаду і все потовк та перемішав. Тоді покришив мигдалеве печиво і теж досипав у чашку. Таких ліків Малий ще зроду не бачив, але вони були на вигляд дуже смачні, і він погодився б і сам трошки захворіти, щоб скуштувати їх.

Та Карлсон сидів на ліжку, роззявивши рота, мов пташеня, і Малий поспішився з ложкою до нього.

- Всип у мене велику дозу,- попросив Карлсон.

Малий так і зробив.

Потім вони посідали і мовчки почали чекати, поки в Карлсона спаде гарячка. [307]

За півхвилини Карлсон заявив:

- Твоя правда. Ці ліки не помагають від гарячки. Дай тепер мені шоколадку.

- Тобі дати шоколадку? - здивувався Малий.- Адже я виграв заклад!

- Авжеж, виграв ти, отже, мені треба дати шоколадку, щоб я хоч нею втішився. Немає на світі справедливості! А ти просто поганий хлопчисько, хочеш з'їсти шоколадку тільки тому, що в мене не спала гарячка!

Малий неохоче дав шоколадку Карлсонові. Той миттю надкусив її і сказав:

- Чого ти похнюпився? Ось коли я наступного разу виграю, шоколадку одержиш ти.

Він швидко жував, а як доїв шоколадку до останньої крихти, то ліг горілиць на подушки й тяжко зітхнув:

- Які нещасні хворі люди, і я теж нещасний! Не інакше, як доведеться спробувати подвійну дозу ліків, хоч я більше не вірю, що вони допоможуть.

- Та ні, я певен, що подвійна доза допоможе,- квапливо сказав Малий.- Давай закладемося!