Читать «"Злато Сонця, синь Води": спроба епосу» онлайн - страница 4

В ц╕й частин╕ епос не в╕др╕зня╓ться в╕д ╕нших явищ культури, що експлуатують сюжет. ╤н╕ц╕альна функц╕я - взагал╕ основна для м╕фу; а л╕тература, як ╕ мистецтво, почина╓ться з м╕фу, ╕, коли в╕рити Борхесу, ним же ╕ завершиться. Не варто плутати цю функц╕ю з дидактичною. Дидактика, "школа життя", виплива╓ з сюжету на р╕вн╕ формул типу "make love not war", "кривдити слабких - погано", "мстися за лихо негайно!" тощо. Натом╕сть ╕н╕ц╕ац╕я поляга╓ у зам╕щенн╕ рецип╕╓нтом героя, що проходить випробування. Головне тут - не ╕де╖, а в╕дчуття ╕ почуття. Подолання страху, болю, в╕дчаю, л╕нощ╕в, байдужост╕, переживання сильних пристрастей, розширення власного емоц╕йного спектру - сутн╕сть ╕н╕ц╕ац╕╖. Якщо не виника╓ емпатичного м╕стка м╕ж аудитор╕╓ю й геро╓м, дидактичн╕ настанови теж не сприймаються.

Це що стосу╓ться особист╕сно значущого досв╕ду. Стосовно ж соц╕ально значущого (розр╕знення б╕нарних опозиц╕й "сво╖-чуж╕", "чистота-скверна", "честь-ганьба" тощо), то ╕ його засво╓ння неможливе без емоц╕йного втручання. Повед╕нков╕ патерни, закладен╕ в сюжет╕, будуть сприйнят╕ й закр╕плен╕ у св╕домост╕ рецип╕╓нта лише в тому випадку, якщо той може ототожнити себе з геро╓м. Тому-то епос ╕ оперу╓ значною к╕льк╕стю персонаж╕в, ╕ апелю╓ до ст╕лькох окремих фабул: адже мусить охопити якнайширшу аудитор╕ю. Читач/глядач/слухач повинен мати певний виб╕р, так би мовити, "з ким ╕ти". Разом ╕з тим, геро╖ епосу мусять належати до сп╕льного культурного поля.

Тепер, з вашо╖ ласки, зробимо обережне, дещо спекулятивного характеру припущення: сучасною формою епосу - за структурою ╕ за обставинами створення наративу - можна назвати маг╕чний реал╕зм. Гадаю, не буде переб╕льшенням твердити, що нац╕ональн╕ л╕тератури кра╖н Латинсько╖ й П╕вденно╖ Америки починалися з твор╕в штибу "Сто рок╕в самотност╕". Вже не кажучи про ╖хню еклектичн╕сть - той же Маркес таки щедро черпав з фольклору...

2. "Злато Сонця, синь Води" як спроба епосу

Укра╖нськ╕й л╕тератур╕ з епосом трохи не пощастило. Бо матер╕алу - море: в╕д фольклору про найдавн╕ш╕ часи та "Слово о полку", через фольклор час╕в Козаччини ╕ до романтизму, а може й до неоромантизму, ╕ до - зробимо обережне припущення - роману Оксани Забужко "Музей покинутих секрет╕в" (хоча сей останн╕й радше родинна сага), або до книги Ел╕ни Заржицько╖ "Великий Луг над Дн╕пром: казки ╕ легенди" (з ус╕ма обмовками, звичайно). Спроб було багато, але жодно╖ вичерпно╖. Винятком можна вважати х╕ба "Слово о полку", проте з огляду на розрив традиц╕╖, що в╕дбувся п╕д час руйнац╕╖ Ки╖всько╖ Рус╕, важко просл╕дкувати вплив цього наративу на подальше формування укра╖нсько╖ словесност╕.

Спробами побудови нов╕тнього наративу, що м╕стив би згадки про под╕╖ минувшини, водночас актуальн╕ ╕ для умовного сьогодення, обережно можна назвати "Ене╖ду" ╤вана Котляревського, поему "Мойсей" ╤вана Франка, пов╕сть "Тарас Бульба" Миколи Гоголя ╕ б╕льш певно - поетичний спадок Тараса Шевченка, об'╓днаний у "Кобзар╕". Проте ╕ ц╕ твори не вповн╕ в╕дпов╕дають критер╕ям ╕ функц╕ям епосу. В╕дтак укра╖нська л╕тература виникла ╕ розвивалася не так на баз╕ повноц╕нного епосу, як на баз╕ первинного фольклорного матер╕алу.