Читать «"Злато Сонця, синь Води": спроба епосу» онлайн - страница 3

Сильно спрощуючи, поява епосу - це теза: "МИ - ╓, ╕ нас багато".

Звичайно, що епос твориться не на порожньому м╕ст╕. Йому переду╓, як вже було сказано, фольклор у р╕зних проявах. Автор епосу викону╓ роботу комп╕лятора, коректора ╕ редактора. В╕дбира╓ сюжети, як╕ вважа╓ корисними ╕ продуктивними, розпод╕ля╓ за композиц╕╓ю, розставля╓ акценти. Може, вряди-годи щось в╕д себе додасть. Чимало еп╕чних корпус╕в також носить сл╕ди стил╕стично╖ корекц╕╖. На виход╕ зам╕сть окремих переказ╕в, казок ╕ п╕сень ма╓мо б╕льш-менш ц╕л╕сний текст (чи й метатекст), що ляга╓ в основу культури й св╕тогляду народу на новому етап╕ його розвитку.

Структура будь-якого епосу не в останню чергу залежить в╕д того, з яких фрагмент╕в його побудовано. В д╕ло йде все, що трапиться комп╕ляторов╕ п╕д руку: казки, перекази, повчання, елег╕╖, г╕мни, анекдоти, геро╖чн╕ сюжети, плач╕ та голос╕ння, пророцтва, сни, в╕ншування, закляття, а також наративи, пох╕дн╕ в╕д ритуалу (здеб╕льшого ╕н╕ц╕альн╕). Под╕бна картат╕сть притаманна переважно арха╖чним епосам, але зрина╓ ╕ в класичних. Також порядний епос не об╕йдеться без зачину, який викону╓ композиц╕йну роль експозиц╕╖; цей елемент - ╕мов╕рно перший суто авторський винах╕д. Генеалог╕чн╕ перекази зазвичай пос╕дають м╕сце зав'язки сюжету, геро╖чн╕ - його розвитку, перемежаючись за потреби ╕ншими жанрами, кульм╕нац╕╖ часто базуються на ╕сторичних (кваз╕╕сторичних) або ритуальних наративах, а в якост╕ еп╕логу виступають голос╕ння, оплакування траг╕чно╖ дол╕ геро╖в ╕ всього людства, або, як, наприклад, у випадку "Калевали", - пророцтва.

Можна було б навести к╕лька наочних ╕люстрац╕й, але це виходить за меж╕ нашо╖ розмови. Додам лише, що шановний читач ма╓ змогу перев╕рити наведену тезу, самост╕йно проанал╕зувавши будь-який з╕ згаданих епос╕в - принаймн╕ рудименти р╕зножанрових фрагмент╕в при певн╕й ретельност╕ в╕дшукати ц╕лком можливо.

Ще раз: епос - це р╕знор╕дний матер╕ал, приведений до сп╕льного знаменника. По╓днуючи наратив ╕ ритуал, епос в╕дтворю╓ м╕ф, водночас його оновлюючи.

Про культурогенну функц╕ю епосу вже було сказано. Для чого ж в╕н ╕ще потр╕бен? Як╕ ще функц╕╖ викону╓ ╕ яким чином? Ми не в╕дпов╕мо на це питання, якщо попередньо не розглянемо - хай би в найзагальн╕ших рисах - феномен наративу.

Серед ус╕х деф╕н╕ц╕й цього поняття мен╕ вида╓ться продуктивним наступна: сюжетний еп╕зод, який характеризу╓ться меметичним переходом, себто такий, що виклика╓ у рецип╕╓нта емпат╕ю, сп╕вчуття, емоц╕йну реакц╕ю на долю персонажа, водночас допомагаючи рецип╕╓iнтов╕ засво╖ти певну суму соц╕ально й особист╕сно значущого досв╕ду. ╤ндив╕дуально-особист╕сна вза╓мод╕я читача з наративом ╓ ╕н╕ц╕ац╕╓ю (випробуванням, посвятою). Через наратив людина вчиться реагувати на зовн╕шн╕ подразники, зм╕ну обставин тощо, засвою╓ актуальн╕ повед╕нков╕ патерни, а також п╕двищу╓ власний особист╕сний р╕вень.