Читать «Я(Романтика)» онлайн - страница 5

 — Слухай, друже! Одпусти мене!

 Я:

 — Куди?

 Андрюша:

 — На фронт. Я більше не можу тут.

 Ага! Він більше не може! І в мені раптом спалахнула злість. Нарешті прорвалось. Я довго стримував себе.— Він хоче на фронт? Він хоче подалі від цього чорного брудного діла? Він хоче витерти руки й бути невинним, як голуб? Він мені віддає “своє право” купатися в калюжах крови?

 Тоді я кричу:

 — Ви забуваєтесь! Чуєте?.. Коли ви ще раз скажете про це, я вас негайно розстріляю.

 Доктор Тагабат динамічно:

 — Так його! так його! — і покотив регіт по пустельних лабіринтах княжих кімнат.— Так його! так його!

 Андрюша знітився, зблід і вийшов із кабінету.

 Доктор сказав:

 — Точка! Я відпочину! Працюй ще ти!

 Я:

 — Хто на черзі?

 — Діло № 282.

 Я:

 — Ведіть.

 Вартовий мовчки, мов автомат, вийшов із кімнати.

 (Так, це був незамінимий вартовий: не тільки Андрюша — і ми грішили: я й доктор. Ми часто ухилялися доглядати розстріли. Але він, цей дегенерат, завше був солдатом революції, і тільки тоді йшов з поля, коли танули димки й закопували розстріляних).

 ...Портьєра роздвинулась, і в мій кабінет увійшло двоє: женщина в траурі й мужчина в пенсне. Вони були остаточно налякані обстановкою: аристократична розкіш, княжі портрети й розгардіяш — порожні пляшки, револьвери й синій цигарковий дим.

 Я:

 — Ваша фамілія?

 Зет!

 — Ваша фамілія?

 — Ігрек!

 Мужчина зібрав тонкі зблідлі губи і впав у безпардонно-плаксивий тон: він просив милости. Женщина втирала платком очі.

 Я:

 — Де вас забрали?

 — Там-то!

 — За що вас забрали?

 — За те-то!

 Ага, у вас було зібрання! Які можуть бути зібрання в такий тривожний час уночі на приватній квартирі?

 Ага, ви теософи! Шукаєте правди!.. Нової? Так! Так!.. Хто ж це?.. Христос?.. Ні?.. Інший спаситель світу?.. Так! Вас не задовольняє ні Конфуцій, ні Лаотсе, ні Будда, ні Магомет, ні сам чорт!.. Ага, розумію: треба заповнити порожнє місце...

 Я:

 — Так по-вашому, значить, назрів час приходу Месії?

 Мужчина й женщина:

 — Так!

 Я:

 — Ви гадаєте, що цей психологічний кризис треба спостерігати і в Європі, і в Азії, і по всіх частинах світу?

 Мужчина й женщина:

 — Так!

 Я:

 — Так якого ж ви чорта, мать вашу перетак, не зробите цього Месію з “чека”?

 Женщина заплакала. Мужчина ще більше зблід. Суворі портрети князя й княгині похмуро дивились із стін. Доносилась канонада й тривожні гудки з вокзалу. Ворожий панцерник насідає на наші станції — передають у телефон. З города долітає гамір: грохотали по мостовій тачанки.

 ...Мужчина впав на коліна й просив милости. Я з силою штовхнув його ногою — і він розкинувся горілиць.

 Женщина приложила траур до скроні і в розпуці похилилася на стіл.

 Женщина сказала глухо й мертво:

 — Слухайте, я мати трьох дітей!..

 Я:

 — Розстрілять!

 Вмить підскочив вартовий, і через півхвилини в кабінеті нікого не було.

 Тоді я підійшов до столу, налив із графина вина й залпом випив. Потім положив на холодне чоло руку й сказав:

 — Далі!

 Увійшов дегенерат. Він радить мені одложити діла й розібрати позачергову справу: