Читать «Слідство триває (збірник)» онлайн - страница 91

Толя. Але ж він так клявся!

Зоя. Ти не думай, він мені теж симпатичний, і я вірила… Через нього я й до тебе якось…

Толя. Що?

Зоя. Ну… з симпатією… Не кожен же підбере дитбудинківця і поселить на дачі потай від батьків. І носитиме їсти… і взагалі…

Толя. Та ну… подумаєш!

Зоя. Не кажи. Я б не наважилась. Я взагалі боягузка. (Зітхає.) Закомплексована. Мабуть, тому, що мама в мене хвора. Я весь час за неї боюсь.

Толя. Хвора?

Зоя. Отруїлася. На хімічному комбінаті працювала. Нас через те й тато покинув…

Толя. Бідна ти… (Раптом насторожився.) Тс-с-с!

Зоя. Ти щось почув?

Толя. Мені здалося…

Зоя (після паузи). Нічого не чую. Тільки вітер гуде.

Толя. Ти знаєш, мабуть, свинство з мого боку… така обстановка… хтозна, що там… а я… мені так добре зараз… що ти тут, поряд зі мною… Ти мене зневажаєш за це?

Зоя. Ні.

Толя. Просто як на фронті. Я поранений, а ти медсестра.

Зоя. Нога болить?

Толя. Як лежати спокійно, то не дуже. А як на тебе дивитися — зовсім.

Зоя. А де все-таки вона ділася? Чого кинула тебе у саду зв’язаного і зникла?

Толя. Не знаю. Здається, той перестав копати. Кудись шарпонувся, і вона кинулася за ним.

Зоя (прикриває рота рукою). О-о-о! Закопали — і тікати…

Толя. І чого вона мене не пристукнула — не розумію.

Зоя. Сподобався. Такий гарний хлопець!.. Ой! Хтось біжить!.. Накликав. От зараз і пристукнуть. Обох!

Із-за лаштунків вибігає захеканий Іван Васильович з металевим «дипломатом» у руках. Зою і Толю не помічає. Озирається, кидається до криниці, робить рух, наче хоче вкинути туди «дипломат». потім вмить передумує, бо помічає Зою і Толю. Застигає вражений.

Іван Васильович. Ви?! Тут?!. Це… це прекрасно!.. Ви мені допоможете… Ви… Вони хочуть пограбувати мене. Видають себе за працівників міліції. Затримайте їх! Поки я проб’юсь до машини. (Кидається у глибину сцени.) Затримайте! Благаю!

На сцену вибігає Галина Сергіївна. Зоя несподівано вискакує, кидається з сокирою до Галини Сергіївни.

Зоя. Стійте! Стійте! (Галина Сергіївна перехоплює Зоїну руку з сокирою, кидає її на землю.)

Толя (на одній нозі підскакує до них, хапає Галину Сергіївну). Не спішіть!

Галина Сергіївна. Ви… ви що?! Я — з міліції. Пустіть! Ви заважаєте затримати злочинця.

Толя. Знаємо-знаємо! З міліції!

Зоя (кричить). Сюди! Сюди! Люди! Рятуйте!

Вбігає Валера. Одразу кидається на допомогу. Вовтузяться вчотирьох.

Валера. О! Больовий прийом!.

Галина Сергіївна. Не примушуйте мене робити вам боляче. Я — лейтенант міліції Добровольська.

Валера (розгублено). Добровольська? Товариство «Динамо»?.. Ой! Я ж казав, що я вас бачив. На змаганнях! Авжеж! Вона таки з міліції. Точно. Майстер спорту з дзю-до. Друге місце в республіці. Серед жінок.

Галина Сергіївна. Якщо через вас зірветься операція… ви собі не уявляєте!..

З глибини сцени виходять Василь Іванович, Іван Васильович та Дід Каленик. Василь Іванович та дід Каленик ведуть Івана Васильовича попідруки. Василь Іванович у вільній руці ще тримає «дипломата», дід Каленик — щось у мішку.