Читать «Слідство триває (збірник)» онлайн - страница 91
Всеволод Нестайко
Толя. Але ж він так клявся!
Зоя. Ти не думай, він мені теж симпатичний, і я вірила… Через нього я й до тебе якось…
Толя. Що?
Зоя. Ну… з симпатією… Не кожен же підбере дитбудинківця і поселить на дачі потай від батьків. І носитиме їсти… і взагалі…
Толя. Та ну… подумаєш!
Зоя. Не кажи. Я б не наважилась. Я взагалі боягузка.
Толя. Хвора?
Зоя. Отруїлася. На хімічному комбінаті працювала. Нас через те й тато покинув…
Толя. Бідна ти…
Зоя. Ти щось почув?
Толя. Мені здалося…
Зоя
Толя. Ти знаєш, мабуть, свинство з мого боку… така обстановка… хтозна, що там… а я… мені так добре зараз… що ти тут, поряд зі мною… Ти мене зневажаєш за це?
Зоя. Ні.
Толя. Просто як на фронті. Я поранений, а ти медсестра.
Зоя. Нога болить?
Толя. Як лежати спокійно, то не дуже. А як на тебе дивитися — зовсім.
Зоя. А де все-таки вона ділася? Чого кинула тебе у саду зв’язаного і зникла?
Толя. Не знаю. Здається, той перестав копати. Кудись шарпонувся, і вона кинулася за ним.
Зоя
Толя. І чого вона мене не пристукнула — не розумію.
Зоя. Сподобався. Такий гарний хлопець!.. Ой! Хтось біжить!.. Накликав. От зараз і пристукнуть. Обох!
Іван Васильович. Ви?! Тут?!. Це… це прекрасно!.. Ви мені допоможете… Ви… Вони хочуть пограбувати мене. Видають себе за працівників міліції. Затримайте їх! Поки я проб’юсь до машини.
Зоя. Стійте! Стійте!
Толя
Галина Сергіївна. Ви… ви що?! Я — з міліції. Пустіть! Ви заважаєте затримати злочинця.
Толя. Знаємо-знаємо! З міліції!
Зоя
Валера. О! Больовий прийом!.
Галина Сергіївна. Не примушуйте мене робити вам боляче. Я — лейтенант міліції Добровольська.
Валера
Галина Сергіївна. Якщо через вас зірветься операція… ви собі не уявляєте!..