Читать «Слідство триває (збірник)» онлайн - страница 92
Всеволод Нестайко
Дід Каленик. Що тут таке? Що за крики?
Валера
Дід Каленик. А де ж я можу бути, як на моєму об’єкті таке кіно робиться серед ночі.
Іван Васильович. Та не тримайте мене так чіпко! Де я дінусь? Ключі від машини забрали, як же я втечу? Не той уже вік, щоб пішки бігати. Пустіть! У вас, діду, руки — як обценьки.
Дід Каленик. А ти думав!
Василь Іванович. Тільки попереджаю — дурниць не робіть.
Іван Васильович. Уже зробив. Поспішив. Не витримав. Було б зачекати, переконатися, що не стежать. Що ж — шайба в моїх воротях.
Валера. Що таке?
Толя. Що це все означає?
Зоя. Нічого не розумію.
Василь Іванович. Поясніть своїм юним друзям.
Галина Сергіївна. А то вони думають, що ми злодії. Хотіли вам допомогти.
Іван Васильович. Усе правильно. Злодій — я. Лихий попутав. На старості років зазіхнув на чужі гроші. Прочув випадково, що покійний Брусиловський тут у садку добро закопав. А дружина не знає, бо з дружиною він жив недружно, коханок любив. От я й купив швиденько дачу. На останні кровні, роками нажиті.
Василь Іванович. Не так пояснюєте.
Іван Васильович. Так-так! Як на духу. Не сподівался тільки, що й міліції вже відомо.
Василь Іванович
Іван Васильович. Та звідки?
Василь Іванович. І ключа, звичайно, не маєте?
Іван Васильович. Який там ключ!
Василь Іванович. Отже, замок доведеться ламати. Ви, діду, і ти, Толю, як місцеві, так би мовити, жителі, будете понятими.
Зоя. Ой!
Толя. Ого!
Валера. Клас!
Дід Каленик. Хазяйська дитина пакувала. Акуратненько. Кожна пачечка — в окремому мішечку Щоб не намокли.
Іван Васильович. Ай да Брусиловський! Мільйонер!
Василь Іванович. А ви, значить, ні сном ні духом?
Іван Васильович. Авжеж! Яким чином?
Василь Іванович. Негарно небіжчика обмовляти. Тим паче — родича.
Іван Васильович. Якого родича?
Василь Іванович. Колишнього чоловіка вашої двоюрідної сестри Брусиловського Михайла Львовича. Який, може, й не знав, що ви саме закопали в нього на дачі. Бо останні два роки був майже сліпий.
Іван Васильович. Яка поінформованість!
Василь Іванович. З кожним роком працювати дедалі легше. Техніка. Комп’ютеризація… А чого ви, скажіть, побігли? Такий поважний чоловік — і раптом чкурнув…
Дід Каленик. Мов хлопчисько з колгоспного баштану.
Іван Васильович. Маєте рацію. Несолідно. Нерви. Інстинкт жертви. Отой самий… Почув якийсь рух у сусідньому саду і…
Василь Іванович. А ми з дідом спокійно чекали вас біля вашої «Лади».
Іван Васильович. Навіть класики помилялись. Не врахував. Участі діда взагалі не передбачав. А вас… Скажу одверто — мені здавалося, що женуться за мною навіть не двоє, а хтозна-скільки… Бачите, який я щирий. Що ви хочете — наївний, недосвідчений, випадковий злочинець.
Василь Іванович. Наївний? Випадковий? Щирий? І ви серйозно?