Читать «Слідство триває (збірник)» онлайн - страница 90

Валера. А в тебе є? До речі, і Джон казав, що той Толя слинько. У Джона з ним — жодних контактів. Недарма.

Зоя. Тс-с-с!.. Як ти тут опинився так швидко?

Валера. На вертольоті.

Зоя. Я серйозно.

Валера. На попутній машині.

Зоя. А як же батя?

Валера. Не міг же я тебе кинути серед ночі!

Зоя. Дякую.

Валера. Відповідай потім!

Зоя. А-а… Де ж це він?

Валера. Хто?

Зоя. Та Толя ж!.. Може, підеш глянеш?

Валера. Переб’ється!.. Сам прийде.

Зоя. Ти ж самбіст. Може, там… Мені здалося, там щось гупнуло, глухо так, наче хтось упав. Я так боюсь! Валеро!

Валера. Ну, ти диви! Примушує ризикувати життям заради якогось…

Зоя. Я сама піду! (Робить рішучий рух уперед.)

Валера (хапає її за руку). Сиди вже! (Крадеться до будиночка.)

Зоя. Тільки обережно! Тихо! Я тебе прошу! Обережно!

Валера. Спокуха! (Пригінцем прокрадається за будиночок.)

Зоя (сама). Ой! Здається, знову щось… Що ж там робиться? Що?

З’являється Валера, тягнучи зв’язаного Толю, в якого рот заліплений хрест-навхрест лейкопластирем.

Зоя. Ой! Що ж це з ним? Ой! Який жах!

Валера (намагається розв'язати мотузку, якою зв'язаний Толя). Вузол якийсь… Не піддається.

Зоя. Та одклей йому спершу рота! Він же задихнеться! (Сама зриває лейкопластир.)

Толя. Ху-у… Дякую. Ой! (Кривиться від болю.)

Зоя. Що?

Толя. Нога.

Валера. О! Все! (Розв'язує нарешті Толю.)

Толя. Я тільки в сад… А вона мені ззаду: «Тс-с-с!.. Ні звуку!» І долонею рота затулила. Я її за руку схопив, хотів… А вона як швиргоне!

Валера. Прийомчики знає. Ясно.

Толя. Ага! (Хоче підвестися, кривиться від болю, сідає на землю.) Ох!.. Мабуть, вивих… Якщо не перелом.

Зоя. Та ти що!

Толя. Ступити не можу.

Валера. Через голову кинула?

Толя. Через голову… А там дубовий ковбок лежав, на якому дрова рубаємо. І я — об нього!

Валера. Треба було згрупуватися і… А ти, мабуть, навпаки, розслабився. Авжеж. Ти ж не самбіст, звичайно.

Толя (зітхає). Не самбіст.

Зоя. Не всі ж самбісти. (Толі.) А потім вона що?

Толя. Кудибь побігла.

Зоя. Куди?

Толя. Не знаю. Я, коли зайшов у сад, дивлюсь — а на ділянці Брусиловського хтось копає. У темряві. Без ліхтаря, без світла.

Зоя (з жахом). Ой! Може… може, він його вбив?! І закопує!..

Валера. А вона на стрьомі. На шухері. Реально.

Толя. Треба до сторожа бігти.

Зоя. Негайно! Хай викликає міліцію. Хай… Валеро!

Толя. Друга хата скраю. Над ставком.

Валера (Зої). Може, разом?.. Я боюсь тебе тут лишати.

Зоя. А він? Він же і втекти не зможе. Вони… Ні! Я залишусь.

Валера. А може, я… А ти…

Зоя. Не торгуйся! Дорога кожна хвилина. Ти бігаєш удвічі швидше, ніж я. Давай!

Валера. Ви ж тут дивіться. Візьміть ніж. Сокири нема?

Толя. Під ганком.

Валера (кидається до ганку, знаходить сокиру, дає Зої). Держи. Я погнав! (Вибігає.)

Толя (після паузи). Чебурашка у мене з голови не йде. Куди він втік? Від мене! Що я йому зробив поганого? Навпаки… намагався… Прикро.

Зоя. Пробач. А може… може, він разом з ними? З однієї шараги. Обдивився тут. І навів. Є ж такі — наводчики.

Толя. Таким він мені здався хорошим, душевним хлопцем. Таким нещасним.

Зоя. Може, вони його залякали. Знаєш, як рецидивісти залякують пацанів! Бо, якщо об’єктивно, то «Шарп» міг узяти швидше за все Чебурашка. Найдовше був відсутній якраз тоді… Десь приховав. А потім утік від тебе, повернувся, забрав і…