Читать «Слідство триває (збірник)» онлайн - страница 82

Толя. Толя.

Іван Васильович. А мене Іван Васильович. Я, Толю, вхідчини хочу відзначити. Випивка, правда, безалкогольна. Пепсі, кока. У дусі часу. А от закуска, по-моєму, непогана. І не бійтеся ви! Я втікачів не переслідую. Я сам, може, втікач.

Зоя. І у нас дещо є. Я зараз! (Біжить у синій будиночок.)

Іван Васильович (Толі). Клич свого брата. Біля вогню тепліше. Давай! Давай! Не соромся! В темпі!

Толя (обернувшись, усередину будиночка). Чебурашко, виходь! Виходь, не бійся! Це порядні люди.

Майже одночасно з синього будиночка вискакує Зоя із сумкою в руці, а з зеленого з'являється Чебурашка, тримаючи у руках транзистор, з якого враз гучно лунає бравурний марш.

Іван Васильович. Ну, брат, у тебе вихід, як в опері «Аїда».

Всі сміються.

Зоя. Здоров, Чебурашко!

Чебурашка. Привіт!

Іван Васильович. Ану покажи, що це в тебе за інструмент такий горластий. Та не бійся, не зламаю. (Бере в Чебурашки транзистор.) «Меридіан». О! Та ще й з гравіровкою. Можна?

Чебурашка (знизує плечима). Читайте.

Іван Васильович (читає). «Переможцю музичного конкурсу Валі Кондратюку. Слухай, Чебурашко, увесь світ і не забувай, що у цьому світі є наша сім’я, де тебе люблять і бажають тобі щастя й добра». Так це приз! Молодець!

Чебурашка (махає рукою). Та! Подумаєш!

Іван Васильович. Але чого так непедагогічно — «Чебурашка»?

Чебурашка. А я сам попросив. Щоб не подумали, що крадене. Про те, що я Валя, ніхто не знає. А що Чебурашка — всі.

Іван Васильович (повертає Чебурашці транзистор). Гарна машина. У мене теж є. Щоправда, не приз. Подарунок, без гравіровки. (Дістає з кишені маленький приймач, схожий на довгастий саф’яновий гаманець з шкіряною петлею для руки.)

Валера. Ух ти! «Панасонік». Я такого маленького ще й не бачив.

Іван Васильович. Дев’ять діапазонів. Починаючи з тринадцяти метрів.

Чебурашка. Можна?

Іван Васильович. Будь ласка.

Чебурашка (обережно бере приймач, зачудовано). Сила! (Крутить, слухає.)

Іван Васильович. А ти, я бачу, фанат.

Чебурашка. А що ж!

Іван Васильович. Я, грішним ділом… теж. Від усієї цієї апаратури японської просто в захваті.

Валера. Та що там казати. Клас!

Чебурашка. О! (Нашукав потрібну музику.) Ча-ча-ча! (Починає танцювати брейк. старанно, хоча й не досить вміло.)

Зоя. Ти диви!

Толя. Молоток!

Валера (зверхньо). Та не так!.. Переможець! Дивись! О! О! О!.. (Танцює.)

Зоя. Валера!

Валера. А що?

Чебурашка. Ну, звичайно, у тебе краще… Я ж не чарівник. Я тільки вчуся.

Зоя. Ех, Валера! Не можеш ти, щоб… От уже!

Іван Васильович. Мудрий у тебе батя.

Валера. А що?.. Я тільки хотів показати…

Зоя. Показав! Показав!

Валера. Та ну тебе, Заєць!

Іван Васильович. У мене там у машині ще «Шарп» є. (Валері.) Ти ж бачив. Потім записи послухаємо. Майкл Джексон. Хуліо Іглесіас. Люблю слухати, коли веду машину.

Зоя. О!

Чебурашка. Сто п’ятдесят років прожити хоче.

Іван Васильович. Хто?

Чебурашка. Джексон. У барокамері спить. У мінералці купається.

Іван Васильович. А ти звідки знаєш?

Чебурашка. Чувак один з дев’ятого говорив.

Валера. Точно. Таки переможець. Недарма.

Чебурашка. І нащо стільки жити? Навіть п’ятдесят багато, по-моєму.