Читать «Слідство триває (збірник)» онлайн - страница 84

Після паузи з глибини сцени виходять Василь Іванович і Галина Сергіївна.

Валера. Фантастика!

Толя (тихо). Це не Петренки!

Зоя. Що?

Валера. О-ля-ля!

Василь Іванович. Здрастуйте!

Галина Сергіївна. Добрий день!

Іван Васильович (ніяково). Добрий!.. Пробачте… Пробачте… Ми думали… Семен Семенович… Я жартома…

Василь Іванович. Нічого-нічого. Розумієте, ми приїхали на один день на консультацію до професора. Слава богу, сумні прогнози не підтвердилися. У готелі влаштуватися неможливо. А у знайомих грип. Так сусіди знайомих люб’язно запропонували переночувати на дачі. Оце переночували і сьогодні назад, у Дніпропетровськ.

Іван Васильович. Пробачте, пробачте, що потурбував. Я тут з юними друзями…

Галина Сергіївна. Ну ми ж чули. Вхідчини. Поздоровляємо.

Василь Іванович. Нам Ніна Самсонівна якраз сказала, що днями тут по сусідству хтось купив дачу.

Галина Сергіївна. Ми ще говорили, як це все тепер дорого.

Іван Васильович. Що ж поробиш. Чим ближче до міста, тим дорожче.

Чебурашка крутиться біля Галини Сергіївни, пильно дивиться на неї, оглядає з усіх боків. Видно, чимось вражений.

Галина Сергіївна. Що таке, синку? Чого ти так дивишся?

Чебурашка (ледь чутно повторює). Синку…

Галина Сергіївна (не розчувши). Що?

Іван Васильович. Нічого дивного. Я сам на вас дивлюся з роззявленим ротом. Вибачте, але дуже ви гарна.

Галина Сергіївна (махає рукою). Та! Яка там гарна! Облиште!

Іван Васильович. Скромність, звичайно, прикрашає. Навіть красунь. Мене звуть Іваном Васильовичем. А це мої юні друзі — Зоя, Валера, Толя і Валя — на прізвисько Чебурашка.

Василь Іванович. А мене — Василь Іванович.

Іван Васильович. Просто як у Гоголя — Кіфа Мокійович та Мокій Кіфович.

Галина Сергіївна. А я Галина Сергіївна.

Чебурашка (хвилюючись, тихо Толі). Вона сказала «синку»! Ти чув?

Толя (теж тихо). Не фантазуй!

Валера. Пробачте, у мене таке враження, що я вас ніби десь бачив.

Галина Сергіївна. Не знаю, В кіно не знімаюсь. По телебаченню не виступаю. Може, у Дніпропетровську, якось випадково.

Валера. Ні. Я не був у Дніпропетровську.

Галина Сергіївна. Значить, до когось подібна. Таких тисячі. (Іванові Васильовичу.) А ви кажете!

Іван Васильович. Кажу й казатиму, що ви — красуня. Щастить мені сьогодні на прекрасних жінок і дівчат. Прошу до нашого гурту.

Василь Іванович. На вхідчини з порожніми руками не ходять. Я зараз! (Швидко йде у глибину сцени.)

Галина Сергіївна (навздогін). Почекай! Ти не знайдеш. Вибачте. (Біжить слідом за ним.)

Іван Васильович. Хмизу ще треба. Картоплю знімаємо, варимо чай.

Толя. Я дам зараз чайннк. Ми в ньому завжди тут на вогнищі чай варимо. (Іде в зелений будиночок.)

Іван Васильович. Ти, Зоєнько, тут усе готуй. Валеро і Чебурашко — за хмизом. А я принесу з машини чохли. Все-таки лавки мокрі, холодні. А жінок треба берегти. Та й мене радикуліт прихопити може. Все-таки… (Іде.)

Валера (Чебурашці). Ти — в цей бік, а я в цей. (Розходяться.)