Читать «Слідство триває (збірник)» онлайн - страница 79
Всеволод Нестайко
Валера. Ясно.
Іван Васильович. Дівчину як звати?
Валера. Зоя.
Іван Васильович. То гукай, мабуть, Зою. Чого їй ховатися. І не тушуйтесь. Я не класна дама. Моралі вам не читатиму. Кажу ж люблю молодь. І вважаю, що нічого гіршого бути не може, ніж ота конфронтація між батьками й дітьми. Молодим старих, звичайно, розуміти важкувато. Бо досвіду нема. А от старі мусять розуміти молодь. Зобов’язані. Бо колись самі були молодими.
Валера. Правильно!
Іван Васильович. Правильно, то правильно. Але як же забувають люди свою молодість, своє дитинство! Дратуються, бубонять: «Ах, теперішня молодь! Така розбещена, така цинічна!» — «Чого галасуєте, чого біситеся, чого регочете?!» Не розуміють. То хіба ви? То ваші сімнадцять років галасують, регочуть, бісяться.
Валера. Якби всі дорослі так міркували… А то…
Іван Васильович. Якби усі розумно міркували — давно рай на землі був би. І не треба було б ніяких перебудов.
Валера. Точно
Іван Васильович. Виходьте, Зоенько. Не бійтесь. Здрастуйте.
Зоя
Іван Васильович. Правильно.
Зоя. Зоя.
Іван Васильович. Не просто Зоя, а богиня Зоя.
Зоя
Іван Васильович. Не треба. Усіх богинь спершу породила природа. Тато з мамою. І були вони отакими, як ви, десятикласницями. А потім… Ви Музей українського мистецтва знаєте, звичайно. І Музейний провулок біля нього знаєте. Проти скверика є там старий семиповерховий будинок. І на другому поверсі барельєф. Бачили?
Зоя. Щось античне, здається.
Іван Васильович. «Похід Фріни». Скульптора Балавенського.
Зоя. А хто така Фріна?
Валера. Цариця якась?
Іван Васильович. Ні. Проста, звичайна дівчина. Гетера. Давньогрецький скульптор Праксітель ліпив з неї Афродіту. І люди почали поклонятися дівчині, мов богині. Жерці були обурені і вирішили засудити її на смерть. Та під час суду захисник зірвав з неї одяг. Судді були вражені красою Фріни і виправдали її… Народ торжествував. А ви кажете… Божественна краса починається з краси земної… Але…
Валера. Ну ви даєте! Ха-ха-ха.
Іван Васильович
Валера. Ну-у — клас!
Іван Васильович. А тепер — два притопи, три прихлопи! Раз-два! Раз-два-три!