Читать «Слідство триває (збірник)» онлайн - страница 78
Всеволод Нестайко
Толя. Дуже голодний?
Чебурашка. Та ні. Я якісь яблука під тумбочкою знайшов. Три штуки. Ти вже пробач, гавкнули твої яблучка. Передавали тобі привіт!
Толя. Які яблука? Не було, по-моєму… Мабуть, якісь гнилі. Закотилися.
Чебурашка. Ну, не перший сорт. Але… я й гірші їв.
Толя
Чебурашка. Котлети! Ух ти!
Толя. І я… Слухай, я вже думав… А що, як я поговорю з мамою, щоб ти… щоб тебе…
Чебурашка
Толя
Іван Васильович. Вогнище у вас, я бачу, традиційно тут розводять. Не будемо порушувати
Валера
Іван Васильович. «Сто тисяч» Карпенка-Карого. Сідай!.. Двійка!
Валера. А… Я тоді хворів, як проходили.
Іван Васильович. Класику нашу, дорогий, не проходити, крізь серце пропускати треба. Ну, не ображайся, не ображайся. Сам колись таким був. Картопельку варимо у «мундирах». Згода?
Валера. Можна.
Іван Васильович
Валера. По-моєму, навіть багато. А… а ви ще когось чекаєте?
Іван Васильович. Ні, дорогий. Не чекаю. Так уже історично склалося, що на сьогоднішній день, на теперішню мить, не чекаю нікого. Дружина поїхала до наших, аж на Тіксі. Зять у мене там служить. Військовий льотчик. Отже, парубкую. Думав, що з дідом доведеться. Але раз є молодь… Скажу відверто — не люблю старих. Нудний народ. Говорять або про свої хвороби, або про те, як добре було колись і як погано тепер. Молодих люблю. Мені з ними завжди цікаво.
Валера. Різні є старі. Та й молоді є такі маруди, що…
Іван Васильович. А ти філософ. Не в університеті?
Валера. Збираюсь. Поки що у десятому.
Іван Васильович. І дівчина теж?
Валера
Іван Васильович. Руденька така. Під хлопчика пострижена… Гарна. Сподобалась мені.
Валера
Іван Васильович. Нам усе відомо! Як кажуть, у певних установах. Ех ти, дитино моя дорога! Жодних таємниць! Бачив, як ви йшли по дорозі. Від електрички. Коли їхав.
Валера. А чого ж ви… пізніше?
Іван Васильович. У село заїжджав. За дідом. Для офіційного представництва. А він, виявляється, сам сюди придибав. Мене зустрічати.