Читать «Слідство триває (збірник)» онлайн - страница 77
Всеволод Нестайко
Зоя. Ні.
Толя. І не дятел?
Зоя. Що?
Толя. Не стукачка?
Зоя. Ні.
Толя. Це семикласник. З дитбудинку. Втік.
Зоя. Чого?
Толя
Зоя. А де вона?
Толя
Зоя. Ой!
Толя. А він вірить, що то просто брешуть, що він загубився. І хоче її знайти. Каже, що пам’ятає її дуже добре. Висока, чорнява, гарна, з білозубою усмішкою. Весела. Любила співати. Мабуть, п'яницею була. Співала, як вип’є. А він думав, що весела. І двір добре пам’ятає. І квартиру… Хоч минуло вже десять років.
Зоя. Як же він її знайде? Це ж неможливо.
Толя. Він уже кілька разів тікав.
Зоя. А тут як він опинився?
Толя. Тиждень тому я надибав на нього. Біля вокзалу. Він ховався від міліціонера. Зовсім хворий. Температура тридцять дев’ять і сім була.
Зоя. А твої батьки знають, що він тут?
Толя. А для чого? Ти ж знаєш, як про інтернатських, дитбудинківських думають. А я йому вірю. Їсти ношу. І ліки. А оце куртку свою стару притяг. Холодно ж. А в нього вітром підбита.
Зоя. А ти одначе…
Толя. Та…
Зоя. А мені часто розказують. Я навіть сама дивуюсь.
Толя. Очі в тебе… Добродушні, як каже Чебурашка. Іншим інтернатським, каже, пишуть хороші, добродушні листи. А йому ніхто.
Зоя. Добродушні листи… Гарно.
Толя. Він дуже цікавий хлопець. Музику любить страшенно. У нього транзистор. Весь час слухає… А ти сама тут?
Зоя. Ні.
Толя. З подругою?
Зоя. Ні.
Толя. А-а… А він надійний?
Зоя. З ненадійним я б не приїхала.
Толя. Бо я обіцяв Чебурашці, що буде порядок.
Зоя. Якщо хочеш, я і йому не скажу.
Толя. А де він?
Зоя. Десь тут. Вийшов узяти води, щоб помити яблука, і…
Толя
Зоя. Що?
Толя. Сусіда наш, Брусиловський, місяць тому помер. І дружина його продала дачу.
Зоя. А хто цей новий?
Толя. Не знаю. Я його лише раз бачив. Як він приїздив дивитися. Здається, якийсь відповідальний товариш. Я б не хотів, щоб він знав про Чебурашку.
Зоя
Толя. Ну, гаразд. Ти мене не бачила, Чебурашки теж! Добре?
Зоя. Не бійся. Я зараз сховаюсь. Щоб Чебурашка не…
Толя. Ми скоро підемо. От тільки нагодую його. Бо вчора я не міг. І він зараз, мабуть, голодний, як вовк.
Зоя. Може, дати тобі щось? У нас харчів — навалом.
Толя. Та ти що? Спасибі! Я теж привіз — будь здоров! Чао!
Зоя
Толя
Чебурашка
Толя. Ага… Ти пробач. Але вчора ну ніяк не міг вирватись. У школі дві контрольні. А після уроків до прабаби їздив. Їй дев’яносто два, вже третій рік лежить, і ми по черзі їздимо. Вчора якраз була моя черга.
Чебурашка. Та ти що! Виправдовується! Ти й так… Що ти, зобов’язаний, чи що? Просто нуднувато самому. Хоч я й звичний до… У нас всі звичні… Але під замком якось…