Читать «Слідство триває (збірник)» онлайн - страница 76

Іван Васильович. Добрий день, сусіде! (Оскільки Валера не чує, майже кричить.) Добрий день, кажу!

Валера (здригається від несподіванки, озирається). О! Д… добрий день!

Іван Васильович (подає руку). Іван Васильович.

Валера (потискає руку). Валера.

Іван Васильович. Новий господар отієї дачі. (Показує.) Вчора остаточно оформив. І хоча, бач, не сезон, але… Цікава істота — ота людина. Живучий інстинкт власності. Особливо до житла, до кубла свого. Хочеться обдивитися все, помацати. Наче втече кудись. А ти що — сам? Чи з батьками?

Валера. С… сам.

Іван Васильович. І не боїшся, що які-небудь заїжджі рокери плейєра одберуть? Безлюддя тут все-таки зараз.

Валера. А я самбіст.

Іван Васильович. Ти диви! Який розряд? Чи, може, майстер?

Валера. Не майстер. Але всі прийоми знаю. У мене батя — тренер з самбо. Я теж був дуже здібний. Та батя не захотів мене тренувати.

Іван Васильович. Чому?

Валера. А я зачемпіонився, почав козакувати над хлопцями. У третьому класі. Дурний був. І Батя категорично: «Не будеш ти займатися самбо! Мені треба, щоб ти став людиною, а не чемпіоном».

Іван Васильович. Правильно. Розумний батя у тебе. Плейєра це він тобі привіз?

Валера. Ага. З Японії. Дві штуки.

Іван Васильович. Хороша річ. Я, грішним ділом, хоч і не молодий, але теж люблю ці штуковини. До речі, це добре, що ти тут нагодився, самбіст. Поексплуатую тебе. Мені хотілося б дещо пересунути у дворі. А сам, боюсь, не подужаю. Допоможеш? Га? Нетерплячка свіжоспеченого домовласника.

Валера (кинувши погляд на будиночок, де лишилася Зоя, нерішуче). Ну… я знаю…

Іван Васильович (перехопивши його погляд). Чи, може, зайнятий?

Валера. Ні, ні. Ходімте.

Іван Васильович. Ну, добре… Це швидко. А машину я потім домию. (Разом з Валерою іде.)

Знову визирає Чебурашка. Прислухається. Потім прожогом вискакує з дверей, біжить за будиночок. З синього будиночка виходить Зоя. Вона теж з плейєром, у навушниках. Здивовано озирається, починає шукати Валеру, іде в садок, за будиночок. Із-за зеленого будиночка вибігає Чебурашка, заскакує у двері. Але в останню мить його встигає помітити Зоя, що виходить з садка. Застигає вражена. Ховається за берест. Входить Толя (з рюкзаком за плечима).

Толя (помітивши Зою, здивовано). Привіт!

Зоя (обертається, розгублено). П-привіт…

Толя. Що? Євген приїхав?

Зоя. Євген?.. А-а… Джон… Ні… Тобто він був… Але… потім поїхав…

Толя. Гм… А чого ти ховаєшся?

Зоя. Я… я не ховаюсь… Просто там хлопець… Якийсь дивний… От він, по-моєму, ховається.

Толя (спохмурнів). Ти… ти його бачила?

Зоя. Бачила.

Толя. Ну, раз бачила… нічого не зробиш… Він усе одно сьогодні поїде вже…

Зоя. А хто це?

Толя. Чебурашка.

Зоя. Хто?

Толя (пильно дивиться на неї). А ти не з міліції?